Біду не запрошують, вона приходить миттєво і не бере до уваги те, кому легше її пережити, а кому не сила. Рік тому, коли весь люд готувався до Різдва, вогняним лихом увібралася вона в оселю багатодітної молодої сім’ї із Заболоття Віталія та Алли Головіїв і знищила не лише їхню оселю, а й все нажите добро. На щастя, з вогняного полону врятувались усі мешканці. Вогонь зайнявся у веранді на виході з хати, тож з палаючого будинку батьки з трьома малолітніми дітьми вибиралися через вікно.

Згоріло майже все. Встигли винести лише документи... Тоді заболоттівчани, хто тільки бачив пожежу, кинулися з відрами, аби погасити вогонь. У дві шеренги стали і метрів з п’ятдесят носили, передавали один одному воду із ставка. Та загасити їм пожежу не вдалося. А поки приїхали пожежники, вогонь вирував уже на всю. Та все ж таки силами односельчан вдалося зберегти літню кухню батьків погорільців, що стояла поряд. Була не просто загроза, що загориться й вона, а вже навіть почала з дверей і горіти… Її обливали водою з відер, аби не вхопився намертво своїми лещатами вогонь і за неї.
Троє маленьких дітей, найстаршому з яких 7 років, найменшому – півтора, крадькома, з величезним страхом споглядали, як вогонь охопив їхню хату й закрив своєю пеленою її всю, – із сусідського вікна, куди їх хутчій відправили батьки, як тільки вибралися з палаючого помешкання.
Як говорить Віталій, вони якраз зробили гарний ремонт у хаті, яка довелася їм від його батьків, добудували веранду, провели воду, каналізацію, встановили пральну машину-автомат, бойлера, купили душову кабіну, а місяців два перед бідою замінили електролічильник, бо старий вийшов з ладу, планували винести його на вулицю. саме там й розпочалася пожежа, причина якої – коротке замикання електропроводки. І серед зими без даху над головою залишилась ціла сім’я. Без даху, без грошей, без одягу і навіть харчів…
— Поки не зіткнувся з бідою, й не думав, що поряд такі добрі, милосердні люди, — говорить Віталій Головій. — З їх посильною, величезною допомогою за три місяці ми вже жили у відремонтованому будинку. Навіть за їхньою допомогою облаштували хату, придбали майже все необхідне майно для проживання. А якби не вони, не добрі, милосердні люди, й далі б скиталися у чужій хаті з болючим і відкритим питанням: як жити далі, з чого починати? Люди допомагали, хто чим міг: грішми, роботою з очистки згарища, з відновлення будинку, а насамперед одягом, харчами. Все ж згоріло. Перед Різдвом якраз закололи свиню, напекли м’яса, наробили ковбас, тушонок – все згоріло. Залишились без нічого…
Кому, як не батькам, найбільше болить біда дітей. Тож прихистили погорільців батьки Алли, в яких своя сім’я із п’яти чоловік, тому десяти особам було у ній тіснувато. А щоб поселитись у батьків Віталія й мови не було: у літній кухні, в якій вони мешкали, не було місця, аби поставити хоча би одне ліжко. На біду погорільців відгукнулася мама сусідки — Ніна Василівна Головій, яка й запропонувала їм для проживання старий батьківський будинок. Там і жили. А тим часом відновлювали власне житло. Відновлювали всією громадою Заболоття. Активними були депутати Оксана Шевчук, Олександр Тарасюк, Микола Ленартович та Ольга Головій, які збирали гроші по своїх вулицях і не тільки, чимало інших односельчан. Приносили гроші до хати, здавали люди у церквах громади, по організаціях і школах, перераховували на банківську картку. А на будівництво будинку сходилось стільки односельчан, що навіть деякого дня всім й не вистачало роботи…
— Ми роздумували, вагалися, що робити із недогареною до фундаменту хатою, — говорить Віталій. – Залишилися ж одні обгорілі стіни. Думали розкидати все і почати будівництво нове, та все-таки вирішили відновлювати його із попелища. Почистили, обновили, де потрібно було, дерево, пообшивали гіпсокартоном недогорілі стіни, поставили крокви, накрили, але в хаті ще й зараз часом чути згарищем. І хоча роботи ще вистачає у цьому будинку, аби все зробити до ладу, та думаю з часом будувати новий, діти ж ростуть. А нещодавно на світ з’явилася у нашій сім’ї ще одна, четверта, дитина.
Віталій і Алла у шлюбі вже вісім років. Чоловік постійно їздив на сезонні заробітки. До декрету жінка працювала медсестрою у місцевій лікарні, а потім і по сьогодні доглядає за дітками. Як тільки є можливість, сім’я відвідує Божий храм. Як кажуть у селі, сім’я Головіїв хороша, порядна, працелюбна, нікому не зробила якоїсь пакості, ні до кого не ставилася зі злобою, а до всіх — з добром та щирим словом. Тож добром і відгукнулася громада на їхню біду.
Сьогодні Віталій та Алла завдячують односельцям, всім милосердним людям, які, хто як міг, допомагав їм у відновленні житла. І не дай, Боже, комусь зазнати такого лиха.
Новорічно-Різдвяні свята минулоріч у сім’ї Головіїв були плачевними, а нинішні – наповнені щастям і для батьків — Віталія та Алли, і їхніх діток: Дмитра, Юрія, Костянтина і малесенької Марійки, яка вже народилася у відновленому будинку.
Ось так і робиться добра справа. Гуртом, громадою, милосердно, зі співчуттям і думкою про ближнього. Так і виходить – з миру по нитці, а голому свита, у даному випадку: погорільцям – хата. А добро завжди повертається добром!
Валентина Борзовець