У КРОСВОРДИСТА ІЗ 30-РІЧНИМ СТАЖЕМ НА РАХУНКУ ДО 250 КРОСВОРДІВ

У кросвордистаДавнім другом газетярів «Ратнівщини» є Микола Степанович Денисюк із Щитинської Волі, який із 63-х життєвих років майже сорок  є активним дописувачем до районки.

З-під його пера вийшли десятки цікавих статей у нашій газеті про історію села, життя односельчан та округи, дивовижну природу і незвичайні її сюрпризи. А декілька років тому він у співавторстві з нині уже покійним Тодосем  Філюком видав історико-краєзнавчу книгу «За болотом Луховим»,  яка була визнана кращою в номінації «Історико-краєзнавча література: добра ініціатива» за підсумками другого етапу обласного конкурсу «Світ Волинської книги – 2011». Час іде, й Микола Степанович мріє книгу доповнити і перевидати.  А ще серед захоплень Миколи Денисюка – кросворди.  Він їх складає ось уже тридцять років. Останнім часом пожвавив цю роботу, і його кросворди друкують не лише у нашій «Ратнівщині», а й інших виданнях області. 

У черговий раз до редакції Микола Степанович завітав якраз напередодні Дня народження кросворду, який відзначають у світі 21 грудня. Тож наш кореспондент і запросила гостя до розмови. До речі, перший кросворд в світі був надрукований саме 21 грудня 104 роки тому, у 1913 році.

 «ЗНАЮ КОЖНЕ СЕЛО

В КОЖНОМУ РАЙОНІ ОБЛАСТІ, ВСІ МІСТА

І РАЙЦЕНТРИ УКРАЇНИ»

— Миколо Степановичу, розв’язувати кросворди не так то й легко, а складати – тим більше. Як Вам вдається їх складати, та ще й мати їх таку велику кількість?

—   Захопився складанням кросвордів тридцять років тому.  Тоді ще доводилось креслити  на білому папері чорною тушшю. На рік у той час складав лише кілька кросвордів, бо не мав часу й відповідної літератури. А тепер час маю й вечори віддаю кросвордам. Складаю їх із задоволенням. Знаю всі технічні, математичні терміни, кожне село в кожному районі області, всі міста і райцентри України. Маю довідники, шкільні програми. Користуюся комп’ютером, Інтернетом. Сам на комп’ютері креслю решітки, набираю текст. Деякі кросворди складаю за день. Важче складати тематичні, над таким кросвордом працюю тиждень або навіть довше. При цьому досконало опрацьовую тему, виписую на чорновик слова. Одночасно складаю кілька кросвордів. В один кросворд  конкретне якесь слово підходить, в інший — ні. Стараюсь добирати слова, які ще не були використані. Всього склав уже до 250 кросвордів, з яких 135 — опубліковані. Співпрацюю, окрім «Ратнівщини», і з Ковельською міськра-йонною газетою «Вісті Ковельщини», яка щотижня друкує мої кросворди, з обласною газетою «Волинь – нова».

— Миколо Степановичу, розкажіть про себе, свій життєвий шлях.

«МОЯ МАМА САМА ХОДИЛА В СВАТУХИ ДО БАТЬКА —

так вимагали  місцеві традиції…»

— Моя баба разом з моєю мамою жила  на хуторі Хвоя, що за 5 кілометрів від села Щитинська Воля. Коли матері минуло 18 років, вирішила дочку віддати заміж, але так, щоб майбутній зять жив у них. Перебрали всіх хлопців і зупинились на Степанові, який щойно повернувся з армії. Але, оскільки Степан мав жити у них, то матері потрібно було свататись самій. Ось і пішла баба з ма-тір’ю одного вечора на хутір Нивки, до Степана в свати. Засватали. Тут, на хуторі Хвоя, народився я — 7 грудня 1954 року, та брат Володимир. Та на хуторі жили ми недовго, через п’ять років після мого народження переселились у село. І вже в селі народився ще один брат Петро. Вісім класів місцевої школи закінчив з Похвальним листом. І тут переді мною став вибір: куди піти вчитись? У середню школу с. Межисить бажання не мав, так як було бездоріжжя і потрібно було жити в гуртожитку. Хлопці із Залухова  поступали у Володимир-Волинський технікум гідромеліорації і механізації сільського господарства, в який поступив і я.

5001 ВИПУСКНИК ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКОГО ТЕХНІКУМУ

—   Технікум у той час випустив 5000 спеціалістів. А в мене диплом під реєстраційним номером 5001. Тоді технікум повинен був забезпечити роботою своїх випускників. Роздавали студентам перелік робочих місць, куди вони можуть піти працювати. Була створена комісія по направленню на роботу. У кожного випускника порахували середній бал і виписки оцінок, доданої до диплома, заокруглений до сотих. Щоб отримати направлення на роботу, заходили випускники до комісії по порядку від найвищого одержаного балу. Я заходив шостим із шістдесяти випускників. Правда, були ще такі, що навчались за рахунок господарств, і їх роботою забезпечувало господарство.

Оскільки вчився непогано, мені пропонували залишитись у технікумі лаборантом або майстром з виробничого навчання у Луківське профтехучилище. А я вибрав радгосп «Самарівський» і посаду техніка-електрика.

Отак і опинився я у Самарах у серпні 1974 року. На той час директором радгоспу був Микола Круглій. У мене, дев’ятнадцятирічного, у підпорядкуванні було 3 електрики по відділеннях: у Самарах, Самарах-Оріхових та Язавнях, за плечима яких великий досвід роботи  і немалі літа — їм було вже за 40. Вони не один раз перевіряли мене на практичні знання, перевіряли навіть спеціалісти з технікуму — протягом року двічі приїжджали, щоб побачити,  як працює їхній випускник. Микола Круглій давав схвальні відгуки про мою роботу й невдовзі запропонував здобувати вищу освіту – Самари тоді були кузнею кадрів у районі.

Я подав документи у Київську сільськогосподарську академію на підготовчі курси. Але у Луцькому педінституті ім. Лесі Українки вступні екзамени були раніше, тож вирішив спробувати здати екзамени на фізико-математичний факультет. Склав  екзамени  й пройшов по конкурсу. На цьому моя самарівська кар’єра закінчилася.

З ОСВІТЯНСЬКИМ СТАЖЕМ – 27 РОКІВ

— Миколо Степановичу, розкажіть про свою освітянську дорогу життя.

— Як тільки поступив, дізнався про це директор Щитиноволянської восьмирічної школи Яків Лесик й повідомив заврайвно Василя Струка. Василь  Михайлович викликав мене й запропонував посаду вчителя математики у моїй рідній школі. До виходу на пенсію за вислугою років у 2002-у я викладав фізику, креслення і трудове навчання. Працював заступником директора з навчально-виховної роботи і директором школи. Мав звання вчителя вищої категорії. З 1977 по 1986 рік ми добудували господарським способом 4 класні кімнати і зал.  На мою долю випало закінчувати внутрішні роботи. Лісоматеріали брали у Білорусі, тут же і розпилювали на пилорамі у Радостово на дошки. На пилораму їздили досить часто не тільки техпрацівники, а й залучались навіть вчителі. У 1986 році вже працювали у школі всі класи. У класах навчалось 5-10 учнів, але це не заважало їм з фізики посідати в районі призові місця. Хочеться нагадати, як нам, щитиноволянцям, важко було добиратися до райцентру. Бездоріжжя. Раз на день зранку пасажирів возив автомобіль ГАЗ-66. Рейс – майже три з половиною години в одну сторону…

— Вас неодноразово обирали депутатом сільської ради, районної...

— Депутатом Залухівської сільської ради був десь 30 років, один раз обирався депутатом районної ради. Ще тоді, коли прийшов  працювати у школу, навантажили мене різними громадськими дорученнями. Очолював добровільну народну дружину села. Допомагав органам міліції розкривати деякі правопорушення. Мені навіть пропонували посаду в дитячій кімнаті міліції та дільничним інспектором міліції, але я відмовився.

І ЖУРНАЛІСТ, І ІСТОРИК, КРАЄЗНАВЕЦЬ І ПРИРОДОЛЮБ У ДУШІ

— Миколо Степановичу, Ви із своєї «глуші» нагадували про життя у Щитинській Волі, дописуючи у районну газету «Ратнівщина», дописуєте і зараз, порушуючи на  шпальтах переважно історичні, крає-знавчі, природничі теми свого краю, життя краян. Над чим працюєте зараз?

— У співавторстві з Тодосем Філюком, який дав мені багато історичного матеріалу, написав книгу «За болотом Луховим».  Представляли книгу у Східно-європейському національному університеті ім. Лесі Українки на історичному факультеті. Тоді дивувались, як вчитель фізики і математики може написати історію села, й рекомендували майбутнім історикам писати історію своїх сіл. Переді мною була аудиторія близько триста студентів і викладачів, кореспонденти газет, телебачення…

Вже пройшло трохи часу, сім років, але працюю над цією темою й далі. Глибше вивчаю історію, звичаї та обряди своїх краян, виявив деякі неточності, та й багато змін пройшло за ці роки в селах Залухівської сільської ради. Планую перевидати книгу вже з іншою назвою у 2019 році. Над цим і працюю.

По питаннях, пов’язаних з історією села, природою дзвонять до мене з багатьох куточків України. Так, наприклад,  влітку цікавився бобрами кореспондент газети «День» із Києва, восени дзвонив Андрій Бондарчук, депутат Верховної Ради  першого скликання. Його цікавив голод у краї 1946—1947 рр., а нещодавно із Львова цікавились німецькими могилами. Вони у них на обліку, і, очевидно, в наступному році буде перепоховання.

Незважаючи, що я вже трохи у літах, не хочеться марнувати час попусту, знаходжу роботу не лише по господарству, а і творчу, пошукову. Так і жити веселіше, і цікавіше, і втішає, що залишу після себе цінне для нащадків своєї округи. Бо книга, та, що вже вийшла, і та, над якою працюю, це для них, для молодшого, прийдешнього покоління, в них історія життя роду щитиноволянців і округи, історія краю і неповторність його краси.

— Миколо Степановичу, розкажіть про сім’ю.

— Моя дружина  Тетяна Михайлівна працює вчителем математики. Дві донечки мають вищу освіту, одна закінчила факультет іноземних мов, інша  пішла дорогою батьків – фізико-математичний факультет. Четверо внуків уже в нас є, і, до речі, найстарший внук Роман народився у мій день народження. А діти і внуки, як і для кожного, найбільша радість та щастя у нашому житті.

— Дякую Вам за розмову, за роботу, за творчість. І оскільки Ви грудневий іменинник, усім колективом бажаємо Вам здоров’я міцного, щастя, добробуту і здійснення всіх задумів та мрій. А читачам пропонуємо новорічний кросворд від Миколи Денисюка.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>