Давно минули важкі 1990-ті роки. Люди оговталися від тотальної бідності, коли ні про заробітну плату, ні про предмети розкоші не йшлося, коли виживали виключно із господарства, але вірили, що колись усе це закінчиться. І нарешті на зламі 2000-х років ситуація стала потроху змінюватися.

Тоді кожен намагався заробити, як міг. Але усі ці спогади не нахлинули б, якби випадково в Інтеренеті не наткнулася на публікацію в газеті «Свободные новости плюс» за 2005 рік під назвою «Побирушки в Горске» знаного в Білорусі письменника, журналіста і публіциста Анатолія Козловича. У своїй статті «Побирушки в Горске», яка стала частиною книги «Белорусы между небом и землей», він написав, як до нього у 2003 році у село Горськ Березівського району Брестської області, куди він із сім’єю приїхав у батьківську хату, прийшла жіночка, попросила милостині – одягу, взуття, він відповів, що не має, запитала про сало, потім про картоплю. Знову відповів, що нема. Наостанок запитав, звідки вона, а жінка відповіла, що з Самарів.

Повний текст публікації — у газеті «Ратнівщина»

Марія ЛЯХ