Вони жили, зростали, можна сказати, на одному подвір'ї у Турі, по-сусідськи — брати, їхні сім'ї, діти. Дружили, підтримували одні одних, аж поки не сталася біда… І дві сім'ї стали однією. Василь Миколайович Миколайчук, похоронивши брата та його дружину, став за батька, його дружина Лідія Степанівна — за маму двом племінникам Сергійку та Катерині.

Відразу після похорону батька — а мама трагічно загинула ще раніше на два роки — малий Сергій та вже старша Катя заявили, що будуть жити у дядька Васі. А дядько Вася та його дружина питання про опікунство навіть не обговорювали, бо були перед життєвим фактом: «А хто, якщо не ми?!» Хоча й інші близькі родичі у сиріт є, та Василь з Лідією — найближчі. І сироти для них найрідніші, бо ж жили близенько, добре знали одні одних, а діти ще й товаришували, одним словом, як люблять говорити старші люди, разом годувались.

У Сергійка та Катерини є дві бабусі, з однією жили і живуть в одній хаті, а інша поряд — разом з дядьком Васею. Бабусі, хоча вже й в сивих літах, та переймаються долею сиріт, допомагають їм жити. «Хатня» бабуся, як називають Галину Якушик, має вже вісімдесят літ, і, незважаючи на свій вік, старається жити для внуків. А в неї за плечима, ой, яка нелегка доля. Мала дві дочки, виховала їх сама, заміж віддала, а згодом і похоронила. Вони обидві трагічно загинули. В однієї троє діток сиротами залишилось, добре, що в них є хоч батько, а в іншої — двоє. Скільки-то треба мати сил, щоб пережити горе! Скільки-то треба мати сил, щоб жити у таких літах для внуків, допомагати їм ставати на ноги! І знову ж, як добре, що є Василь і Ліда, які для її внуків рідні.

Дві сім'ї живуть, як одна. Разом сіють, садять і збирають врожай, порають господарство. Мріють, планують, будують майбутнє.

— Дітки нужденні, трудолюбиві, — говорить про своїх пле-мінників Василь Миколайчук. — Стараються жити. Добре, що баба Галя жива, то і дітям, і нам легше. Вже до якоїсь великої роботи, то вона не йде, їй не під силу, а в хаті то ще щось копошиться. Катя, коли приїжджає із навчання, то старається і попрати, і в хаті поприбирати, зробити все, що баба скаже, і на поле разом з усіма нами йде.

Поцікавилась у Василя Миколайовича, чи діти товаришують, чи свої, рідні, не дорікають у чомусь батьків?

— Діти, слава Богу, дружать між собою. У нас своїх троє дітей, вони з розумінням поставились до того, що ми є опікунами. Вони разом відпочивають зі своїми двоюрідними, хлопці і до школи ходять разом, і поїдять разом, особливо, якщо щось смачненьке є, хороше між собою. Але зі своїми легше, бо на них і крикнути можна, і насварити. А на племінників не смію. І так обділені долею діти, то ще й крикнути на них? Ні! Такого собі не дозволю. Коли щось не так, прошу. На ринок, наприклад, їздимо разом купляти одяг тощо. Своїм відмовити у чомусь можу, а тим ні. Буває, Сергій щось попросить купити, що, на мою думку, не треба, пригорну його і попрошу, щоб не купляв, що обійдеться. Слухає, горнеться до нас. Ми стараємося бути для них всім: і батьками, і дядьком з тіткою добрими, і сусідами хорошими. Так і живемо.

— Дядько Вася добрий у нас, — каже з приємною посмішкою на вустах Сергійко. — І не сварить ніколи, а якщо баба крикне, чи не дозволить щось зробити, то й заступиться, бабу попросить, аби не сварила. Він нам як рідний… Нещодавно сестричка телефонувала, що не може приїхати додому, бо ногу трохи підвернула, то дядько Вася зразу поїхав до неї, загрузивши дві сумки харчів.

— Я й поступати з Катею їздив, і в гуртожиток її влаштовував, — каже Василь Микола-йович. — А як же інакше? Катя і Сергійко — мої ж діти тепер.

Василь Миколайчук — інвалід. Одного року поносив кінь так, що чоловік отримав черепно-мозкову травму, і протягом тижня за його життя боролися медики реанімаційного відділення центральної районної лікарні. Вижив. І сьогодні він пригадує, як колись у Луцьку до нього циганка пристала, аби поворожити, й на ходу викрикнула: «Ти був на тому світі, але Бог тебе повернув, ти в Бога вартий».

— І своїх діток годувати треба, і племінників, для цього, напевно, Бог і допоміг, аби я вижив — каже він.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Тур