Василь Васильович Дуда – лісничий Жиричівського лісництва з тридцятип’ятирічним  стажем роботи у лісі. Десять років з них працював головним лісничим ДП «Ратнівське лісомисливське господарство».

За час його роботи створено мало що не тисячу гектарів лісу! А ліс для нього, як, до речі, і для його сина Івана Васильовича Дуди, який працює уже одинадцять літ майстром лісу у цьому лісництві, – і робота, і відпочинок, і розрада, і любов, одним словом -  життя.  А хто любить свою роботу, тим більше ліс, не оглядається на вихідні і на закінчення робочого часу — хоч на годину дорога поведе до лісу — глянути, чи все в порядку, дихнути, набратися сили, гармонійно поєднатися із його життям.

Василь Дуда ще в дитинстві відчув, що ліс йому потрібний, що він потрібний лісу. Тож, закінчивши десятирічку в селі Котуш Камінь-Каширського району, без вагань і обдумування — бо це його покликання, вступив до Шацького лісного технікуму, потім закінчив Брянський лісотехнічний інститут. А далі робота на Ратнівщині. У двадцять шість років  його обрали лісничим Жиричівського лісництва, і колектив не помилився. Василь Васильович став хорошим лісничим, якого і тоді, і тепер поважають та шанують не лише працівники, колеги, а й односельчани, ратнівчани, всі, хто його знає. Доброзичливий,  толерантний, милосердний, мудрий, відданий своїй роботі. І за роботу має нагороди, найвища з яких «Відмінник лісового господарства», за милосердя і духовність – орден Георгія Побідоносця, за людяність, за те, що завжди вислухає, допоможе, підкаже, піде назустріч, і навіть в найгірших ситуаціях старається знайти найменш болісний вихід для тих, хто звернувся, хто потребує його допомоги. Василь Васильович неодноразово обирався депутатом сільської та районної рад.

Родзинка роботи Василя Дуди в тому, що старається працювати з працівниками лісу так, аби не заважати їм працювати, так, щоб їм самим хотілося зробити те то й те, і сприяє їхній роботі. І, до речі, ніколи не підвищує голос – це як кредо життя: поважати інших.

Василь Васильович констатує, що старається знайти підхід до кожного, і його не підводять. Лісництво щороку виконує всі доведені плани, щороку в числі кращих. Сьогодні у Жиричівському лісництві  працює одинадцять робітників та десять працівників лісової охорони, бухгалтер, завдяки роботі яких і мають результат. Серед кращих бригада по догляду за лісовими культурами, в складі якої Володимир Петрук, брати Василь та Віталій Жучки, Сергій Лещук, бригади  Олександра Сидорука та Ігоря Ковальчука, які на розробці суцільних рубок. У цілому колектив хороший. Майстри лісу усі добросовісні, трудолюбиві і відповідальні.

А результат роботи лісничого, працівників лісництва — ліс, що живе, втішає, росте…  Посадкам, до яких докладав рук і вміння Василь Дуда, уже по 35 років. А це середньовіковий ліс. Щороку у Жиричівському лісництві садять ліс, проводять лісовідновлення на площі десь до 30 гектарів, а були такі роки, що садили на площі до 60  гектарів, – це на землях, непридатних для сільськогосподарського використання. Всього на таких землях посадили ліс десь на 500 гектарах. А за всі роки роботи у лісі – цілий обхід, до тисячі гектарів.

— Сьогодні площа нашого лісництва  — 5 тисяч 990 гектарів, — розповідає Василь Дуда. -  Протягом останніх років працюємо, використовуючи нові технології ведення лісового господарства. Які саме? Створення лісових культур методом лісовідновлення, наближеним до природного, очистка ділянок шляхом складування рубочних залишків у вали для перегнивання (природно за 150-200 років  на Поліссі утворюється лише один сантиметр гумусу), залишення на суцільних зрубах дерев для відновлення лісового біорізноманіття, насінників тощо.

У нинішньому році провели лісовідновлення на площі 36 гектарів. У попередні роки  побудували щебеневу дорогу протяжністю 8 кілометрів, зробили ремонт меліоративної системи — 12 кілометрів, а цьогоріч — ремонт грунтової дороги протяжністю кілометр. Окрім того, своїми силами зробили пожежний модуль для оперативного гасіння пожеж, хоча, дякувати Богу і людям,  в останні роки такі лиха, як пожежі, у нашому лісництві, та й в цілому по ДП «Ратнівське лісомисливське господарство»,  минали. Варто сказати, що змінюється ставлення у людей до лісу, з розумінням справи підходять до нього і наші працівники, і пересічні громадяни, покращилося й забезпечення матеріальними засобами. Я б сказав, що сьогодні працювати легше, хоча  прожити без проблем неможливо. Турбує призупинення проведення санітарних рубок  в той час, коли внаслідок зміни гідрологічного режиму насаджень і клімату в цілому розвинувся комплекс шкідників і хвороб лісу (вершинний короїд, соснова златка, соснова губка та інші ), при чому втрачається технічна придатність деревини з  ділової  на другорядну лісопродукцію (дрова). Крім того, заборона вивезення лісопродукції споживачам за кордон позбавляє підприємства оборотних коштів, які витрачалися на ведення лісового господарства, заробітну плату тощо. Так, за 2015—2016 роки ми змогли оновити майже повністю свій автотракторний парк, зокрема, в лісництві було придбано два нових трактори, один з них з маніпулятором, що значно зменшує затрати при навантаженні та вивезенні лісопродукції, п’ять нових бензопил, три нових кущорізи, були запезпечені пально-мастильними матеріалами і запчастинами до техніки. На сьогодні внутрішній ринок не забезпечує того рівня цін і об’єму пропонованої для продажу лісопродукції — втрачає не тільки колектив, втрачає держава, адже ми заробляли тверду валюту.

Розмовляючи з Василем Васильовичем,  розумієш, що живе лісом, живе його життям і проблемами. Любов до лісу прищепив він і своїм двом синам. Іван Васильович – майстер лісу, сьогодні для лісничого він і надія, і опора, знає всю роботу і свою, і батькову, намагається її виконати якнайкраще — Василь Дуда у всьому покладається на нього. Найменший син Тарас також йде дорогою батька — він студент національного університету біоресурсів і природокористування України, навчається на факультеті лісового та садово-паркового господарства. Інший син Дмитро – фінансист, адміністративний менеджер,  а донечка Катерина Харкевич – прекрасна солістка районного будинку культури. Батько разом з мамою втішаються дітьми, радіють внучатам, яких мають уже четверо. Дідусь старається прищепити і їм любов до лісу.

— Ліс для мене – це моє життя, — говорить Василь Дуда. -  Я в лісі і на роботі, і на відпочинку. В години, коли схвильований, роздратований – іду до лісу. Тут я заспокоююся, набираюся сили. А ще маю в лісі пасіку – відпочиваю тут душею.  Займаюся бджолотерапією. Я до лісу з любов’ю, і ліс мені віддячує. Збираю лікарські трави, роблю лісовий  цілющий чай. Насолоджуюсь красою. Яке тільки гарне надвечір’я в лісі! Коли сутінки, коли все затихає, така аура! А яка краса у ранішні часи, коли все прокидається від сну — словами не переказати, треба бачити і розуміти її. Я з лісом живу…  Ліс захищає, надихає, лікує. Кожного. І що вже тут говорити про гриби, ягоди, деревину?! Хотілось би, щоб усі ми ставилися до лісу не по-варварськи, а по-людськи, з любов’ю… І буде віддача усім нам, нашим дітям і внукам, і правнукам…

Валентина БОРЗОВЕЦЬ