адже під одним дахом у мирі і злагоді живе чотири сім’ї

Історія родини Єлизавети Шевчук із Заболоття – це історія багатьох співпадінь, які разом склалися у щасливу родину, де панують любов, злагода, взаєморозуміння і підтримка, адже під одним дахом тут мешкає чотири сім’ї: старійшина роду Єлизавета Шевчук, її син Сергій з дружиною Тетяною, їхній син Борис та ще двоє синів, які створили власні сім’ї, – Іван з дружиною Марією та дітьми Данилком і Андрійком, Юрій з дружиною Світланою та донечкою Софійкою.

30 років тому Тетяна Шевчук прийшла у невістки до подружжя Єлизавети та Миколи Шевчуків. А зараз вже у неї в невістках дві невістки. Два роки тому одружився середній син Іван. Трохи більше року тому – наймолодший Юрій. Та найцікавіше, що невістки в один день подарували бабусі і дідусеві двох внучат. У Марії та Івана народився другий хлопчик Андрійко, а в Юрія та Світлани перша дівчинка Софійка. І обидві події трапилися 20 вересня 2017 року.

Тож про те, як живеться у такій великій родині, як лад дають усьому та як вживаються між собою, ми поспілкувалися з Тетяною Шевчук, яка за тридцять років побувала і у статусі невістки, і у статусі свекрухи.

ОТ, «ПРОФЕСОР» КОМУСЬ ДОВЕДЕТЬСЯ!

Історія Тетяни Миколаївни та Сергія Миколайовича розпочалася ще у 80-х роках. Тоді вони, юні хлопець та дівчина, спілкувалися як сусіди. Жили неподалік один від одного. Тетяна працювала на овочесушильному заводі разом із сестрою Сергія Тетяною. Вони були подругами, тож нерідко бували одна в одної. Зараз Тетяна Миколаїв-на пригадує, коли приходила до Шевчуків у гості, Сергій постійно або радіо «Океан» слухав, або за газетами сидів. Думала, от комусь «професор» доведеться. А згодом сама вийшла за нього заміж. Навіть коли Сергій став проявляти до неї знаки уваги, у серце його не впускала, бо думала, що її, бідну і непоказну, все одно не покохає. А час розпорядився по-своєму і настільки вони прив’язалися один до одного, що й сумніву не було, що одружаться. Весілля зіграли 5 вересня 1987 року. Тетяна пішла в невістки, але за всі ці роки жодного разу не пошкодувала, що пов’язала життя із Сергієм.

СВЕКРУХА – ЯК РІДНА МАМА

Жінка розповідає, що з першого її дня у чоловікових батьків вони нічого не ділили, завжди усе разом робили, підтримували, допомагали, прислухалися. Тетяні Миколаївні було 28 років, коли померла її мама. Але любов чоловікових батьків була настільки міцною, що вона їх за рідних і до цих пір вважає. Пригадує, що у важкі 1990-ті роки у неї важко захворів брат. Він лежав у лікарні у Старій Вижівці. А в Тетяни були маленькими діти. Окрім того, що часу не було до нього поїхати, то й грошей не мала. Свекруха ж, знаючи, як хвилюється невістка за свого брата, сказала їй, щоб готувала, що хоче йому передати, і вона сама поїде, провідає його, з лікарями поспілкується.

Діти в Тетяни та Сергія Шевчуків народжувалися через три роки. Усі троє – сини. Коли на світ з’явився первісток, жінка хотіла його назвати Олексієм, але чоловік попросив назвати хлопчика Борисом, бо його дідуся і брата так звали. Жінка погодилася, а він пообіцяв: якщо Бог ще пошле їм діток, то називатиме їх уже дружина.

— Але так і не довелося мені називати дітей, бо середній Іван народився на Івана, а Юрій – на Юрія, — посміхається жінка. — Але рада, що синів звуть саме так, бо вони виросли хорошими людьми.

Про своє життя в невістках Тетяна Шевчук розповідає не як про важке випробування. Каже, що з самого початку і прали разом, і варили, і роботу всю теж разом робили.

МИКОЛА ШЕВЧУК ВИГОТОВЛЯВ ОПРАВИ ДЛЯ ІКОН

Микола Шевчук був столяром. Але столяркою займався незвичною – виготовляв рамки для ікон та оформляв їх. У багатьох храмах району висять ікони, зроблені його руками. У хаті чоловік облаштував невеличкий іконостас. Окрім того, був неабияким господарем. Але уже три роки, як відійшов у Вічність. Єлизаветі Сидорівні у травні наступного року виповниться 80. Проте і до цих пір вона щонеділі та щосвята спішить до храму, співає у церковному хорі. Шевчуки завжди навчали дітей жити за законами Божими, тож і мають хороші плоди свого виховання.

ЗА ДВА РОКИ – ДВІ НЕВІСТКИ, І ДВОЄ ВНУКІВ – В ОДИН ДЕНЬ

Тетяна Миколаївна зараз каже, що всяких труднощів у житті було, бо ж і дітки один за одним народжувалися, і господарство велике утримували, і хату батьківську добудовували, але прожили тридцять років у шлюбі мирно, з любов’ю і повагою. Каже, дав би Бог, щоб усі так жили в парі, як вона з чоловіком. А все тому, відкриває секрет, що була любов один до одного, повага і підтримка від батьків, та ніхто ніколи нікому не дорікав.

Пройшли роки. Виросли діти у Шевчуків. Борис здобув освіту у Луцькому національному політехнічному університеті, Іван після закінчення школи не виявив бажання навчатися, пішов одразу працювати, Юрій спочатку навчався у коледжі, потім теж у технічному університеті. І ось прийшла до хати Шевчуків перша невістка – два роки тому одружився Іван. Народився у них синочок Данилко, а невдовзі Марія завагітніла вдруге. Тим часом і наймолодший син Юрій знайшов свою долю – трохи більше року тому зіграли весілля, і в хаті Шевчуків створилася ще одна сім’я, прийшла ще одна невістка – заболоттівчанка Світлана.

Кажуть, що котрась свекруха сина втрачає, а до котроїсь донька прибуває. Це про Тетяну Миколаївну, бо невісток своїх любить і поважає, як рідних дітей. Старається, аби їм добре було, аби в мирі і злагоді жили. Та, напевно, найбільший резонанс у цій родині був, коли обидві невістки в один день народили діток. Тетяна Миколаївна пригадує, коли вони ще вагітні були і дізналися, що терміни приблизно однакові, жартувала, що народять разом, та хто ж знав, що так і станеться!

— 19 вересня меншу невістку Світлану завезли у пологовий, а в старшої Марії на 20 вересня був призначений плановий кесарів розтин, бо її і за першим хлопчиком кесарили. Обидві в лікарні, а я місця собі не знаходжу. Світанку ледве дочекалася. До Івана подзвонила – слухавки не взяв. Думала до Марії, старшої невістки подзвонити, але вирішила не турбувати перед операцією. Нарешті зателефонував  Юра, що дружина народила дівчинку близько 5 години ранку. А о 9:40 з’явився на світ хлопчик у Івана з Марією. І знову подзвонили, привітали з внуком. Тих емоцій, які були в душі, передати не можна! Вони переповнювали, — із захопленням пригадує Тетяна Миколаївна.

А з яким трепетом вона розповідала, як внучат привезли додому, цього неможливо описати словами. Саме у день народження Сергія Миколайовича, 23 вересня, заїхало на по-двір’я два автомобілі і вийшли з них два тати з новонародженими дітками на руках, а за ними – їхні дружини. Ще на двох людей побільшало в оселі Шевчуків. Хлопчика назвали Андрійком, а дівчинку – Софійкою. Нелегко, звичайно, з немовлятами Шевчукам, адже їх одразу двоє. Та у гурті годуються. Мами одна одній допомагають – разом годують, разом купають, діляться переживаннями і радощами, як подруги. Добре, що велика сім’я, то є кому і на руках діток поносити, і погратися з ними.

МІСЦЯ ВСІМ ВИСТАЧИТЬ,

АБИ ЛЮБОВ БУЛА!

Тетяна Миколаївна зауважує, що зараз дітей годувати важче, ніж було раніше. Колись і здоровіші діти були, і не такі вередливі. А зараз, каже, як немає кому підмінити, то мама за весь день і поїсти не матиме часу. Тож коли на роботу йде, а працює уже восьмий рік у школі прибиральницею, каже невісткам, що треба зробити, а як вони не встигнуть, то сама прийде та й зробить. Знає, як воно – з маленькими дітьми ще щось робити, бо теж трьох годувала і добре було, як свекруха допомагала, підтримувала.

— Я сама в невістках, то знаю, як то невісткою бути. А як свекрухою бути, щоб «за шкіру» не залізти – у своєї свекрухи вчуся. Дівчата в мене дуже хороші. І найстаршому синові кажу, щоб одружувався та третю невістку до хати приводив. Місця всім вистачить, аби любов була.

А доки менші внучата підростають, тішить Шевчуків старшенький Данилко. Йому лише півтора року, але він дуже розумний і здібний хлопчик. Меншого братика весь час сварить, щоб не плакав. А коли бабуся з роботи прийде, то одразу до сумки біжить, чи щось принесла. Та особливо любить татка і дідуся.

Шевчуки все роблять разом. Ще за діда-прадіда у них так повелося і до сьогодні так живуть. Змалечку хлопці допомагали у всьому – і прибрати, і їсти приготувати, а як підросли – ні роботи по господарству, ні в полі, ні вдома не цуралися. Тетяна Миколаївна каже, що завжди вважала, якщо діти будуть разом з батьками працювати та знатимуть ціну праці, то дурощі в голову не лізтимуть і часу на них не буде. У кожного з Шевчуків – своя робота. Сергій Миколайович та середній син Іван працюють на нижньому складі, старший син Борис і менший Юрій їздять на заробітки, бабуся Єлизавета порядкує по дому, діток допомагає глядіти. Тетяна Миколаївна працює у школі, і хоч вона – технічний працівник, та має дуже креативне мислення, допомагає у різних творчих конкурсах, за що її поважають у колективі. А на невістках Шевчуків – найбільша відповідальність: вони виховують дітей.

Хтозна, чи довго ще житимуть усі вони під одним дахом, адже Іван і Марія уже будують власну домівку, але поки що вибиратися від батьків не поспішають.

14 листопада у Шевчуків знову було свято – 50 років виповнилося Тетяні Миколаївні. Зійшлися вітати її родичі, друзі, сусіди, свати. А допомагали господині у всьому свекруха й невістки – її поміч і підтримка. І як добре, що вміють Шевчуки з покоління в покоління ладнати між собою, хоч і не рідні по крові. Усі ці жінки – з різними характерами, з різним вихованням, з різними темпераментами, але прислухаються, йдуть назустріч одна одній заради блага сімей кожної із них.

Марія ЛЯХ