РАДИТЬ ФЕРМЕР З БАГАТОРІЧНИМ СТАЖЕМ СЕРГІЙ ГЛИНЯНКО ІЗ ЗАБОЛОТТЯ

Сергій Борисович Глинянко обізнаний з сільським господарством, як і всі ми, з дитинства, та фермерством став займатися уже у передпенсійному віці. Він перший в районі, хто взявся за цю справу – на прадідівській землі створив фермерське господарство «Вост». За багаторічні роки праці в полі уже добре знає й іншому заказує, що якщо низькі, кислі грунти, обов’язково потрібно їх провапнувати, інакше врожаю не буде, і даремно будуть викинуті гроші на пальне і насіння, втрачений час і сподівання на заробіток.

Народився Сергій Глинянко на праді-дівському хуторі Вост, що у Заболотті, звідси й пішов у самостійне життя. Закінчив сільськогосподарський інститут у Краснодарі й деякий час працював у Малориті викладачем у профтехучилищі, потім – у ПМК-6 в Ратному, а далі життя закинуло знову на Кубань.

— Діти весь час хворіли, тому порадили нам змінити клімат, — розповідає Сергій Борисович. — Отож і поїхали ми на Кубань. Пожили там небагато часу, з півроку десь, і захворіла жінка, той клімат уже не підходив їй, а в дітей за цей час здоров’я ста-білізувалося. І ми повернулися додому. Працював у тодішньому радгоспі «Волинь» головним інженером років із двадцять, а потім на овочесушильному заводі головним механіком, пізніше директором. Мені ще й зараз болить душа за долю заводу, який пішов у небуття, а так потрібний селянинові. Бо ж тут, на місці, можна було і  сільгосппродукцію здати, і переробити її, заготовляти ягоди, інше. І це було б тільки на добро людям, та й підприємство б розвивалось, на місці була б робота заболоттівчанам. Куди я тільки не звертався, щоб завод зберегти, та все даремно. Зараз на тому місці, можна сказати, руїни, стоять ще стіни і  огорожа.

Саме тоді, як закрив двері овочесушильний завод, Сергій Борисович перший в районі (разом із Віктором Баранчуком зі Здомишля) зайнявся фермерством. Тоді, двадцять п’ять років тому, Сергій Глинянко на прадідівському хуторі взяв в оренду землю, чимала частина якої колись належала його роду, і став господарювати. П’ятнадцять гектарів мав він, і по 2,5 гектара взяли його брати для ведення особистого селянського господарства. Земля запущена була, обробити її допоміг товариш із Хотислава, в якого винаймав трактора. Перші роки фермер мав прибутки, а далі знову розчарування, знову обставини селянина ставили на коліна – жодної підтримки з боку держави, чи хоча би кроку назустріч. Та він не здався і не здається, бо хто любить землю, працювати буде, незважаючи ні на що. Хоч і має Сергій Борисович сімдесят літ, та працює, тільки вже на значно меншій ділянці землі. А разом з тим заохочує молодих людей, аби взялися за роботу на його ж орендованій землі, й вирощували сільгосппродукцію. Він погоджується допомагати, як зможе. Тим більше, що є вже необхідна техніка та інвентар до неї, а, окрім того, почищені меліоративні канали в окрузі і є сподівання, що надлишкова вода не буде так інтенсивно заважати селянам вирощувати врожаї. І вже окремі односельчани відгукнулися й беруться за вирощування полуниці та  малини на його землі.

(Закінчення на 4-й стор.)