Житель села Кортеліси Михайло Краглик у свої шістдесят п’ять років вирішив продовжити родове заняття з діда-прадіда – уже більше року опановує мистецтво гри на скрипці.

Каже, що це хобі у нього для душі. Позитивно сприйняла захоплення свого чоловіка й дружина. Всебічно підтримують діти, внуки та чимала родина. Раз у місяць Михайло Костянтинович їде у Ратне до свого наставника, відомого у районі скрипаля Марка Несторовича Кучабського, який люб’язно погодився надавати уроки. Він порадив, що полагодити у скрипці, яка п’ятнадцять років пилилася у старовинному дерев’яному футлярі. І зазвучав столітній музичний інструмент у руках Михайла Костянтиновича. Він уже виконує «Гімн Полісся»,«Краков’як», польки, частівки, колядку «Нова радість» та вивчає нові твори.

— Знаєте, мабуть, у кожної людини настає у житті період, коли вона хоче займатися чимось для душі, а не тільки занурюватися з головою у щоденну рутинну сільську працю. А з музикою, співом знайомий із дитинства, грав на кларнеті у шкільному духовому оркестрі, — розповідає Михайло Костянтинович.     – Мій прадід грав на скрипці, згодом навчив свого сина, мого діда, а вже той мого батька. І усі вони самоучки, грали на весіл-лях та на вечорницях. Тепер на цій же скрипці, яку після смерті батька привіз мені брат, вирішив навчитися грати і я. Так би мовити, продовжую династію скрипалів. В основному у репертуарі батька, так як це було ще за Польщі, були польські та українські пісні. Він дуже вправно грав з юних літ. Не полишав скрипку й після повернення з фронту, і коли вже створив свою власну сім’ю. Пригадую, що у селі Воркомле Камінь-Каширського району, звідки я родом, було багато скрипалів-самоучок. По-збираються у нас в хаті, бо мій батько найкраще володів скрипкою, просять, щоб він щось зіграв, діляться навиками, і усі твори на слух сприймали. Мій брат свого часу дуже гарно грав на решітці, одному з найдавніших ударних музичних інструментів, його ще називають бубон. З батьком удвох як заграють!.. Пізніше він на слух навчився грати й на скрипці та на гармошці, на якій виходило й у мене грати. Братові у житті музика не пригодилася, далі не захотів у цьому напрямку розвиватися. А я от на старості літ надумав.

Рід Крагликів завжди славився своєю музикальністю та співучістю. І тепер, коли зберуться за родинним столом — у Михайла Костянтиновича три брати і дві сестри, троє вже дорослих дітей, — не втрачають нагоди поспівати. А Михайло Костянтинович і донині активний учасник художньої самодіяльності у селі Кортеліси. Заохочує до музики, до праці внучат, розповідає їм історію роду. Щоб пишалися та брали приклад, адже їхній прадідусь, який, окрім того, що бездоганно грав на скрипці, був ще й хорошим майстром на всі руки – будівельником, бондарем, кушнірем і римарем. Сам виготовляв вози, сани та ще багато чого по господарству. Батькову науку перейняв і Михайло Костянтинович, в усьому вдома дає лад.

На Ратнівщині Михайло Костянтинович із 1972 року. Направили його вчителем німецької мови у Забродівську школу після закінчення Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка. Згодом шість років був директором у Млинівській школі, довелося дванадцять років працювати головою виконкому Кортеліської сільської ради. Після чого Михайла Костянтиновича знову покликала педагогічна нива у кортеліську школу, звідки пішов на пільгову пенсію і ще чотири роки працював землевпорядником у Височненській сільській раді.

Леся ГРІНЧУК