бабусі для дітей та внуків рушники тчуть

Оксана Бірук, її сваха Галина  Шиманська та їхня подруга Марія Дідицька — бабусі з Вужиська, двом з яких уже більше 70 літ, а одній добігає ювілей,  – у ці дні, як і всі, то на полі вже трохи господарюють – картоплю перебирають, то в хаті до паски готуються. А тижнів два тому склали ткацький верстат, на якому виткали для своїх дітей та внуків рушники. За ткацькою роботою застала бабусь Оксану та Галину. Жіночки впевнено заявили, що без роботи у зимові дні всидіти важко і тому взялися за ткацтво. Одна одну підбадьорили і сіли насамперед за прядки, а тоді за ткацький верстат. 

А ткацтво для них не новина, ткали впродовж всього життя, з дитинства. Кажуть, що колись верстат працював цілу зиму. А потім потроху стали про нього забувати. Але не всі. Ще поодинокі випадки ткацтва є по селах. В тому числі і у Вужиську. Щодо цих жіночок, останній раз вони встановлювали верстат і сідали ткати чотири роки тому. А оскільки льон у запасливих господинь ще залишився з давніх часів і мітки ще колись куплених білих ниток, то вирішили, аби добру не пропадати, знову сісти за верстат.

— Це ж рушники натуральні, — говорить Галина Шиманська, — ми тільки витканими витираємось. І діти наші віддають перевагу їм. Навіть внуки. Тож, поки маємо сили, й взялися за роботу. Напевно, вже востаннє. Бо використали всі запаси, якими поділилися між собою, втрьох. У кого льон, в кого нитки були.

Знаючи, яка це нелегка справа – снувати, навивати, накидати, бо також в дитинстві з цим була знайома, поцікавилась, чи не забули цієї майстерності і хто відпо-відав за основну роботу.

—   Ми всі знаємо, як це робити, — говорить основна моя співрозмовниця Галина Володимирівна. — Бо ж за життя не один раз ткати доводилось. Колись і рядна з узорами ткали, і доріжки, а скільки рушників?! Тож цьогоріч  ще і пряли, і снували, і навивали, а ось накидати просили допомогти односельчанку Юхимію Мажулу, якій 76 років.  Вона й керувала нами при накиданні. За роботою і час швидше біжить, і душа радується.

Баба Оксана і баба Марія все життя пропрацювали у колгоспі, остання з них де-кілька років у Ковелі на льонозаводі. Галина ж сорок років віддала роботі  в лісі, з них 20 років працювала у деревообробному цеху Замшанівського лісництва, то штахети виготовляла, то ящики майструвала, то на дошки деревину різала. Тож рукоділля їй як спокій і краса для душі. Має вона четверо дітей і десять внуків, тож кожному хочеться вділити  рушник з натуральних ниток. Але виткане полотно – ще не готові рушники. Вона його розрізає, підрублює, вибілює і навіть  качалкою та рублем вигладжує.

— Вже переконалась, — каже вона, — що ткані рушники, інші ткані речі краще не праскою прасувати, а качалкою та рублем – набагато краще виглядають. І вже за звичкою роблю так і дотепер.

Щодо інших ткаль, то Оксана Петрівна – мама 3 синів, бабуся для 9 внуків, Марія Дмитрівна -  має п’ятеро дітей і десять внуків, вже і правнучку має. Тож  на Великдень буде незвичний, натуральний гостинець для багатьох із них.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Вужиськ