Мати-героїня Марія Яківна Юхимчук із села Сільце з любов’ю розповідає про кожного із своїх десяти дітей. Швидко вони подорослішали, створили сім’ї і залишили батьківську хату. Дев’ять років минуло, як відійшов у Вічність чоловік Марії Яківни. І з того часу живе жінка сама у затишній хатині, яку будували з допомогою батьків. Це вже згодом звиклася, що сама, а попервах було моторошно, бо ж завжди гамірно, як у вулику, а тут тиша й відізватися нема до кого. Час від часу навідуються діти з сім’ями, а якщо якась бесіда, то вже й стіни рідної хати для чималої родини затісні.
У Марії Яківни двадцять шість внуків та десять правнуків. Синочка Івана, якого чоловік назвав на честь себе, схоронили п’ятнадцять років тому, а його сини тільки й того, що знають, де живуть їхні родичі… Внуки живуть у Росії, не навідуються, а Марія Яківна мало що не кожної служби у церкві подає за здоров’я усіх рідних. Найстарша донька Ніна уже на пенсії, працювала бухгалтером у сільгоспкооперативі села Млинове, Галина – бібліотекар у Комаровому, покійний Іван навчався на інженера-механіка, ким і працював до армії у рідному селі, Сергій – власник магазину автозапчастин «Захід» у Ратному, Олександр вчителював у Сілецькій школі, по стажу оформився на пенсію і допомагає дружині вести бізнес, мають торгову точку у Сільцях, Петро вчився на токаря, працює у ПМК-8 водієм, Володимир — оглядач гідротехнічних об’єктів, а Людмила – провідний бухгалтер в управлінні водного господарства, Леся – кухар у НВК с. Сіль-це, Тетяна – головний бухгалтер у Луцькому пансіонаті для людей похилого віку з особливими потребами.
— Посивіли уже голови у моїх синочків та й мені 2 серпня 77 років буде, — розповідає Марія Яківна. — Життя швидкоплинне. Закінчила сім класів школи та більше ніде й не навчалася. А чого заміж я вийшла у сімнадцять років? Бо усі мої ровесниці одружувалися. До двадцяти років народила дві доньки. Поки перебралися у новобудову, то у старенькій, невеликій хатині, критій соломою, п’ять діток ростили. Народжувала стільки, скільки Бог посилав. Правда, доводилося чути дорікання: «Нащо знову завагітніла?» . Але, хвала Богу, діти живуть добре, вивчилися, працюють. Усім і проводи, і весілля зробили. Господарювали з чоловіком на землі, мали три корови, коня та багато різного птаства. Я працювала деякий час прибиральницею у сільській бібліотеці, а згодом — у радгоспі на різних роботах. Нема такого, що задумаєшся про когось з дітей і зажуришся. Навпаки — подивишся і потішишся. Та й з чоловіком ми із багатодітних сімей. У його батьків було одинадцять дітей, а у моїх – п’ятеро. Правда, мій батько загинув на фронті, то мама згодом вийшла заміж і народила ще троє діток. Я найстарша у сім’ї.
Марія Яківна щира та привітна, ділилася життєвою мудрістю, набутою роками. Через дорогу від батьківського дому живе син Олександр. Він та невістка Людмила найбільше навідуються до мами, прибігають до бабусі й онуки – погомонять і старість зігріють. Орден, який вручили матері-героїні, Марія Яківна подарувала внучці Марійці, коли їй виповнилося два рочки. Дівчинку назвали на честь бабусі та прабабусі. Жартувала та приказувала Марія Яківна, мовляв, з роками і зір падає, і сила у людини, а їй всього треба та щоб було ще й не гірше, як у людей. Загартована щоденною працею, обробляє десять соток городу біля хати, тримає курей. І хоча й виросли давно діти, та материнської любові у серці не поменшало, за кожного щира молитва.
Леся ГРІНЧУК
с. Сільце