ЕКЗОТИЧНА ПТАХОФЕРМА НА ОБІЙСТІ СЕРГІЯ АВРАМУКА

Екзтична1Сергій Аврамук із Самарів – людина незвичайна. Господаря з таким нетрадиційним підходом до господарювання ще треба пошукати. На обійсті у нього все до ладу. Має чоловік «золоті» руки – він майстер по дереву, винахідник, а ще неабияк любить природу, особливо птахів. Чотири роки тому у нього оселилася сім’я рідкісних для Ратнівщини птахів – павичів. Зараз він має уже чотири пари казкових «жар-птиць», а ще зо п’ять десятків гарних породистих голубів. Для них турботливий господар змайстрував спеціальні вольєри, по кілька разів на день заглядає до домашніх улюбленців і то не тільки, щоб погодувати, а й просто навідатися, чи все у них гаразд. 

Сергій Анатолійович у Самарах уже тринадцять років. Народився і виріс у Сільці. Ні сільськогосподарської, ні технічної освіти не здобував, але з юності проявив хист до роботи зі столяркою. А коли одружився з Наталією Баранчук із Самарів та прийшов сюди жити, дав волю фантазії. Сам зводив будинок, у якому мешкає сім’я. Ескіз майбутнього помешкання накреслив також самотужки, обдумав кожну дрібничку, а тоді взявся за будівництво. Пригадує, що від фундаменту до покрівлі працював сам, бо грошей, щоб найняти майстрів, молода сім’я не мала. А коли будинок був готовий, взявся робити меблі з натурального дерева. Потім – за декорування подвір’я. Варто хоча б один раз побачити цю красу, щоб оці-нити дизайнерський хист господаря. Ставок, альтанка, чудернацька гойдалка, дерев’яні гриби, лазня, оздоблена маленькими шматочками деревини, і вольєри посеред подвір’я, у яких гордо походжають павичі та туркочуть голуби. Екзотичні птахи
Розводити павичів птахівник-любитель почав з однієї молодої пари, яку купив у людей. Як відомо, вони дають приплід тільки на четвертому році життя. Самка нанесла яєць, господар поклав їх під курку-квочку, бо, як виявилося, самки павичів тільки в дикій природі самі сідають на яйця і їх висиджують. Одомашнені не «квокчуть». З тих яєць вилупилося п’ятнадцять павенят, та вдалося вигодувати тільки дев’ять. І вже цей молодняк поповнив вольєри Сергія Аврамука. На сьогодні у нього чотири пари павичів.
М’ясо цих птахів люди вживають у їжу, воно вважається дієтичним, але самі Аврамуки його не їли, а от яйця пробували. Самка за сезон може знести від 15 до 20 яєць. Яйця зовні нагадують індичі, та й за смаком приблизно такі ж, тільки шкаралупа індичих яєць ряба, а павиних – біла. І коштує таке яйце сьогодні на ринку приблизно 200 гривень.
Доглядати за королівськими птахами, виявляється, неважко. Сергій Анатолійович розповідає, що ці птахи невибагливі. Їдять відносно мало. Годує їх тим, чим і домашню птицю. Єдине, чого вони не їдять, це ячменю. Особливо полюбляють сир. Господар каже, що сир вони готові їсти просто з рук, хоча за характером доволі агресивні, близько до себе не підпускають і випросити чи стимулювати їх, щоб вони розкрили свої хвости, практично неможливо.
Дуже легко за зовнішніми ознаками розрізнити самця і самку. Самка – сіра з білуватою шиєю, хвіст у неї коротший і розкриває вона його рідше, а самець – це той птах, яким захоплюються люди, — він більший, шия у нього синя, оперення кольорове, довжина хвоста сягає метра і він у нього майже пос-тійно розкритий, якщо не брати до уваги пе-ріод, коли павичі скидають свої хвости. А стається це в серпні. І вже взимку пір’я починає відростати. Навесні довжина пір’їни становить близько одного метра, а подекуди навіть більше. Особливо активні вони у другій половині весни і в першій половині літа, коли в них шлюбний період. Тоді, посміхається Сергій, вони кричать, як у джунглях. Починають подавати голоси павичі в квітні і триває це приблизно три місяці, а потім знову стають спокійними й тихими.
Ще одна особливість павичів – вони можуть літати. Долають відстань у 300 метрів. Господар зізнається, що не очікував, що вони можуть розлетітися, якось випустив, то ледве позбирав докупи. Важко переносять павичі суворі морозні зими. У них мерзнуть лапи, тому постійно припадають на них, ніби зігріваючись. Час від часу Сергій Анатолійович дає їм ліки від паразитів.

Складається враження, що павичів не так-то й просто утримувати на господарстві, проте Сергій Аврамук констатує, що особливого клопоту вони йому не завдають. Навпаки – отримує задоволення від того, що їх доглядає.
Коли ми спілкувалися з Сергієм, павичі саме були безхвості. Однак задоволення побачити диво-пір’їни господар нас не позбавив. Він не викидає їх, а збирає. Тож показав і навіть дав спробувати на дотик. Пір’їни нечутно легкі, переливаються всіма кольорами веселки.
Ще одна стихія чоловіка – голуби. Їх розвів одночасно з павичами. Частину купував у людей, частину – на ярмарку в Ковелі, який відбувається у першу неділю місяця. Зараз їх у нього приблизно 50 штук і всі – породисті. Тут і білі, і сірі, і коричневі, і зі змішаним оперенням, зі звичайними і «кучерявими» хвостами. І їх Сергій Аврамук розвів заради власного задоволення. Їм, на відміну від павичів, будь-які морози не страшні, але вони потерпають від багатьох хвороб. У минулому році за зиму штук тридцять пропало, тому час від часу підліковує їх спеціальними антибіотиками. Голуби свого господаря надзвичайно люблять. Коли заходить до них із їжею, обсідають з усіх боків – і на плечі, і на руки сідають, тріпочуть крилами, туркочуть. У всіх їх кільця на лапках на випадок, якщо голуб приб’ється до когось, щоб могли зателефонувати до їхнього господаря і повідомити, де його пташка. Це взимку вони живуть у вольєрах, а все літо – на волі літають, пасуться. Шкода тільки, що шуліки дошкуляють.
Траплялися випадки, що Сергій Аврамук давав своїх голубів молодятам на весілля. І більшість із них поверталася додому, хоча бували випадки, що й не прилітали більше до свого господаря – не знаходили дороги назад. Сергій зауважує, що голубів потрібно тренувати, щоб вони вчилися шукати дорогу додому. Коли голуб ще зовсім молодий, треба відвозити його на відстань 3-5 кілометрів, щоб він привчався сам знаходити шлях. Тоді, якщо його випустити і в іншому кінці району, він не втратить орієнтир. А якщо ж голуб тільки сидів у вольєрі, то очікувати, що він повернеться, не варто. Це так звані поштові голуби можуть долати відстань у 1000 кілометрів і безпомилково знаходити дорогу до своїх господарів, а декоративні, навіть інколи й треновані, не повертаються. Сергій каже, що в нього є одна голубка, яка кілька разів прилітала додому – з Прохода, Гірник, Комарового, Межиситя – і зараз вона у вольєрі. Ще один випадок був: дав пару голубів у Комарове, то голубка додому прилетіла, а голуб залетів у Дубечне Старовижівського району, прибився до якогось обійстя, дівчина його два тижні годувала, він у неї жив, а потім полетів, але в Самари так і не потрапив.
Наостанок запитала у Сергія, чи не куштував він голубиного м’яса. Чоловік відповів, що є спеціальні м’ясні породи голубів, м’ясо яких можна їсти. Їдять люди, звичайно, і м’ясо декоративних голубів, але він цього ніколи не робив і робити не буде, бо йому їх шкода і розводить він їх не для поживи чи заробітків.
ОбійстяЗнання з догляду за екзотичними птахами Сергій Аврамук черпає з Інтернету. Багато висновків робить і з власних спо-стережень. І головне, що все це приносить йому неабияке задоволення. Та й справді є в Сергія Аврамука щось особливе, що дозволяє йому розуміти мову природи, творити чудові вироби з дерева, знаходити незвичні підходи до вирішення звичних питань. Він вміє помічати те, чого не помічають інші. Напевно, і його птахи це відчувають.

Марія ЛЯХ
с. Самари

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>