До журналістів звернулася пенсіонерка, ветеран праці, одинока ратнівчанка Віра Олексіївна Кульбачинська, якій у січні виповнилося 78 років, з проханням написати про медсестру районної організації Товариства Червоного Хреста Наталію Видрич, яка навідує її впродовж півтора року.

Зустрілась з Вірою Кульбачинською, зустрілась і з Наталією Видрич, яка саме провідувала бабусю.

Поспілкувавшись з Вірою Олексіївною, розумієш, яка важка одинокість і їй не позаздриш, що у хаті тихенько і чисто, тепло і є що їсти, в що вдягнутися — їй самотньо. І для неї у радість кожна приємна мить, кожне хороше слово і добродушне, щире ставлення.

Так доля склалася, що Віра Олексіївна на старості літ залишилась одна як билина в полі. Бог не дав діток, і вона присвятила всю себе роботі. А ще намагалась жити душа в душу з чоловіком, з одним, потім з іншим – за своє життя мала їх два – Миколу та Володимира, і обох їй довелося  ховати. Сьогодні, пригадуючи своє життя, баба Віра каже, що жила і з одним, і з іншим дуже добре – не те, що не бились, а навіть і не сварились ніколи. З першим прожила вісімнадцять років, а з іншим  більше двадцяти. З першим була Кульбачинською і з другим також – вони обоє мали одне прізвище, хоч і не були родичами.

Впродовж тридцяти п’яти років Віра Олексіївна працювала після Луцького кулінарного технікуму кухарем в закладах громадського харчування, і мало що не всі ці роки віддала роботі в ресторані в Ратному. Про її сумлінну працю свідчать численні нагороди, серед яких два нагрудні знаки «Переможець соціалістичного змагання» у 1973 та 1974 роках, вона — ударник комуністичної праці у 1976 та у 1977 роках, подяки, грамоти за багаторічну працю в системі споживчої кооперації району, за хорошу роботу і вмілу передачу досвіду з обслуговування населення, і т. п.

— Колись ресторан був там, де пізніше кафе «Прип’ять», — пригадує Віра Олексіївна. – Важко було. І воду носили відрами, і  плити дровами топили, а дрова часто мокрі, аж капає з них — газу ж тоді ніякого не було. Поки розтопиш, поки звариш… А прийшла я на роботу в Ратне у 1960 році. Хоч і важко було, але роботу свою любила і віддавалася їй сповна. Один лише раз за свій вік їздила з подругою на курорт, ото і весь мій відпочинок. А так все життя біля каструль. Богу дякувати, що чоловіки попалися хороші, і лише з теплотою, з добром згадую їх. А зараз осталась одна. Маю одну сестру і племінницю, її дочку, ото і всі близькі родичі, та проживають вони не в Ратному, а в Старій Вижівці, звідки родом і я. Правда, неподалік живе дочка  мого другого чоловіка. Лариса часто заходить до мене, цікавиться, як живу, що потрібно – допомагає, чим може. Але ще такого дня не було, щоб я не плакала, не журилась, що осталася сама. Одній так важко жити! Добре, що медсестричка Наталія Михайлівна заходить. Вона така хороша людина.  Людина з великої букви. Провідує мене, спілкується, вона мені, як дочка. І порадить, і заспокоїть, і поговорить зі мною, а як потрібно, і укол дасть, тиск завжди поміряє. З нею і швидше час пройде, і на душі легше. Я і з сусідами добре живу, вони до мене заходять, я до них, і соціальний працівник провідує, але таких людей, як Наталія Михайлівна, мало є: щира, добра, розумна, привітна...

У Віри Олексіївни, коли говорила про Наталію Видрич, аж очі світилися вдячністю і любов’ю, вона й на прощання ще з порога гукнула: «Наталю, яка ж ти хороша, добра людина!».

«Наталю, яка ж ти хороша, добра людина!»

Напевно, так скаже про Наталію Видрич не один.  Я й сама її добре знаю: завжди порядна, добра, щира, прекрасна мама і дружина, рукодільниця і господиня…

Наталії ще з дитячих літ хотілося бути медиком, хотілося допомагати іншим. І після закінчення школи вступила у Ковельське медичне училище, яке закінчила за спеціальністю фельдшер-акушер. Усього півроку попрацювала у Ратнівській школі-інтернаті – після її реорганізації залишилася без роботи. І доля розпорядилася так, що Наталя Михайлівна влаштувалася на роботу, на якій черства і холодна  людина працювати не буде, а лише добросердечна та милосердна.

Наталія Видрич – патронажна медична сестра районної організації Товариства Червоного Хреста. Працює тут уже двадцять літ, хоча, як і кожна жінка, мала відпустки по догляду за дітьми. Вона обслуговує одиноких людей похилого віку. Надає їм не лише медичну допомогу, а й соціально-побутову. Кому допоможе фізично, а кому просто добрим словом. Вона вміє підійти до стареньких, підбадьорити їх, розрадити, втішити і вселити віру у найкраще. Її чекають і їй довіряють…

— У районній організації Товариства Червоного Хреста працює три патронажні медичні сестри, одна молодша медсестра та голова Товариства, лікар Світлана Савлук, — говорить Наталія Михайлівна. — Медичні сестри закріплені за кожною дільницею, яка є в Ратному. Взявши призначення у дільничних лікарів для своїх підопічних, ми спішимо до людей, які потребують нашої допомоги.  Та одинокі люди потребують не лише медичної допомоги, а звертаються до нас з різних питань, навіть таких, як вийшов з ладу бойлер чи котел, щось інше не працює, й ми шукаємо спеціалістів, просимо їх, аби допомогли. Життя одиноких не завидне, не має у них ні дітей, ні внуків, не вистачає елементарного – спілкування. Тож вони нас чекають, розповідають про болі і проблеми, сподіваються на наше розуміння і підтримку, тому не раз висловлюють щиру подяку за те, що заходимо, допомагаємо, що відверті у розмові.

Наталія Михайлівна каже, що роботу свою любить, любить допомагати іншим, бути потрібною їм. Тому й не дивно, що до роботи ставиться відповідально і старанно, їй хочеться догодити стареньким, хоч чимось скрасити їхнє життя, не тільки якоюсь поміччю, а й добрим щирим словом.

Наталія Видрич -  не тільки прекрасна  медсестра, а й хороша дружина, мама для трьох донечок, найстарша з яких вже навчається на другому курсі в Києві, в національному університеті природокористування та біоресурсів. Вона прекрасна господиня, здається, вміє робити все, що підвладне жінці, і робить із задоволенням, із любов’ю. Її хобі – бути на кухні, щось смачненьке зварити, спекти — у неї на столі завжди торти, печиво, рулети власної випічки. А ще любить вишивати, в’язати, доглядати і любуватись квітами, які прикрашають її оселю. Щира, комунікабельна, доброзичлива. Уміє поспівчувати, розрадити, порадити – щиро від душі, від усього серця. Уміє бути щасливою…

Валентина БОРЗОВЕЦЬ