А «ЛІТАВ» «ЧОРНИМ ЛЕЛЕКОЮ» НАД ЧОРНОБИЛЕМ

Василь Петрович Якушик, житель села Кортеліси, ліквідатор ІІ категорії аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Потрапив у лещата Чорнобиля рівно через рік, як в Україні сталося чорне лихо -  найбільша техногенна катастрофа ХХ століття. На той час юнак  працював у Бресті на залізниці, а отримав повістку із Ратнівського військкомату, оскільки був приписаний  у селі, в якому народився.  Забирали на півроку, буцімто  на збирання врожаю. І поїхав він на клич держави, як і інші ще десять чоловіків з Ратнівщини, яких того дня разом призивали,  займатися благородною, святою справою – збирати хліб. Та у  військовій частині, що на Житомирщині, у Новій Радчі, відразу ж, як прибули, усім видали військову форму, а через два дні – на… Чорнобиль, збирати… радіацію.

Їх називали «чорними лелеками» – вони працювали на даху третього реактора: мили, довбали, чистили і… опромінювалися.

— Більше двадцяти виходів мав на електростанцію, в основному працював на даху третього реактора, — розповідає Василь Петрович.  — Забіжиш наверх на хвилину-дві — і хутчій назад. Цього було достатньо, щоб взяти допустиму  норму радіації.  За цей коротесенький час хтось раз-другий довбонув смоляний шар, нагар,  хтось зібрав його, хтось кинув у мішок, а хтось мив, збирав радіацію ганчірками…  За цю хвилину-дві спрацьовував дозиметр, і ми хутчій назад.   А далі всіх нас -  у  душ, де ретельно вимивались,  після чого нас знову перевіряв дозиметрист,  бувало,  відправляв назад у душ, змивати з себе рештки радіації … Якщо отримували більше одного бера за один вихід, то на реактор відправляли лише через дві доби.  А коли я взяв допустиму річну норму опро-мінення, ледь-ледь не дотягло до десяти берів – граничної норми радіаційної безпеки, працював дозиметристом: перевіряв на кухні, в штабі, у палатках величину ра-діації. І записував у журнал, а в журналі можна було писати від… і до…, не більше, тож скільки там насправді радіації, знали не всі…

— Василю Петровичу, скільки часу Вам довелося бути на ліквідації аварії на ЧАЕС?

— Сорок сім діб.  Ми тоді мало знали, що дає  радіація, мало задумувались, як вплине вона на наше здоровя.  Я майже всі ці дні  був на даху реактора,  за винятком двох-трьох днів, в які працював на Прип’яті, на заводі «Маяк» — заклеювали вікна, щоб не просочувався радіаційний пил всередину. На даху реактора перші дні працювали всього по хвилині-дві, а потім уже десь по п’ять. Та цього було достатньо, щоб втратити здоров’я.

— А  зараз, майже через тридцять літ Вашого перебування  на ЧАЕС, який стан Вашого здоров’я?

— Ще тоді у  військовій частині, де ми дислокувались,  був хороший лікар, який сказав: «Василю, якщо хочеш жити – їж чорний хліб і пий томатний сік».  Я до сьогодні їм тільки чорний хліб. А відразу майже щодня пив і томатний сік.  Через двадцять років я зовсім облисів: за днів три – ні волосся, ні брів, ні вій, ні вус… Злякався, що прийшов кінець. І в селі говорили, що Вася вже не жилець, і в лікарні нічим не допомогли і нічого не порадили. Вже й сам був готовий до смерті, думав: діти повиростали, то що поробиш – приймай те, що є.  Але від людей почув пораду, що робити, щоб виросло волосся. І як тільки стало рости, чомусь повірив, що буду жити, і налаштувався на життя.

— Цікаво, і що ж робили, якщо не секрет, як відновили ріст волосся?

— Дуже простий метод. Мастив голову цибулинним соком. Домашню цибулю перекручував на м’ясорубці і цю кашку прикладав до голови, обмотуючи її, та ще й експериментував. Прикладав на одну сторону на годин дві-три, а потім  кашку забирав, голову мив тільки десь через тиждень. І ви знаєте, волосся стало рости саме на тій частині голови, яку змащував, тож хутчій давай мастити й іншу, і вже десь через трохи більш як півроку я був з волоссям. Такий рецепт даю і іншим чорнобильцям, з якими доводиться разом проходити курс лікування.

— А лікуєтесь Ви в яких лікарнях?

— В основному у Бресті – там хороший військовий лікар, сам афганець, тож до нього звертаюся найбільше.

— Ви нині проживаєте в Кортелісах, а як же Брест?

— Відразу, як тільки повернувся із Чорнобиля, жив і працював у Бресті. Навіть кімнату дали в гуртожитку. Та так сталося, що через декілька років місцем мого постійного проживання стало  село. Разом з  дружиною побудували хату, маємо трьох донечок, дві з яких одружені, маємо  двоє внучат. Живемо, господарюємо…

Василь Якушик нагороджений медаллю «Учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС».

Чорнобиль! Скільки лиха, біди, втрат завдав він людству!? Та ми живемо і будемо жити!

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Кортеліси