-  Свекрусі дев’яносто чотири роки 13 серпня виповнилося, — каже невістка Єви Ананіївни Шмиговської із Забродів. — Усе життя пропрацювала вона і тепер всидіти не може без роботи, бачите, що робить: з городу виходить ще й мішок із зелом на плечах виносить. Без толку з нею сперечатися, під контролем усе хоче тримати. Ото візьме кия та й йде городину оглядати, зілля повиполювати. 

— Скільки, дев’яносто чотири? — жартома перепитує бабуся, — а чи не сто вже мені? Знаєте, де мої роки пройшли? На полях. Усе життя важко пропрацювала, була ланковою. А доля у мене си-рітська, мама померла, коли два роки було. Мій батько нову дружину із чотирма дітьми до хати привів, було у неї дві доньки і два сини. Згодом з’явилася на світ ще дитина, народилася сестра. То знаєте, мачуха  мене не вельми там й гляділа. «Чого ти нічого не кажеш?», – бувало, запитають старші жінки, яким не байдужа моя сирітська доля була, — «Вона тобі і з одягу нічого не дає», «А де вона візьме?» — відповім. Дуже дивувалися, чого я їй так догоджаю – годила, бо лиха моя доля була.

Бувало, відріже своїм дітям хліба і сала, а я тільки спостерігаю за ними. Добре, що заступався за мною її старший син, з яким я підтримувала теплі, дружні відносини, навіть, коли  одружилася і після смерті мачухи. Він усе казав: «Як то так, мамо, ми ж усі твої діти. Неможна так робити, дай і Єві їсти». Він мені був, як рідний.  Просилася у батька до школи, щоб хоч розписатися вміла, цифри хоч би вивчити, бо бачила, що уже й сестричка підросла і за науку взялася. Натомість почула у відповідь від рідної людини: «Аби серпа знала». То того серпа усе життя тільки й знала. Багато працювала, бувало, що й із дітьми ще зовсім маленькими, яких мусила брати на поле. Бригадири завжди хвалили і у приклад хотіли ставити іншим, тільки я просила, щоб не робили цього, а то б не злюбили мене жінки.

Єва Ананіївна шістнадцять років живе вже без свого чоловіка, пережила й двох синів, одного з яких народила під час війни. Живе у хатині, яку зводили свого часу із чоловіком, а на подвір’ї внук старається на новобудову. Навідують стареньку дві доньки, має втіху від тринадцяти внуків, двадцяти п’яти правнуків і праправнука.

— Свекруха у мене була добра, а братова і спідницю, бувало, дасть, і хустку, — згадує молоді роки бабуся. -  Вона мене давно запримітила для свого брата, який довго не одружувався і був за мене значно старший. Мій батько здогадався, що хочу заміж за Порфира, а так, як не мала приданого, то сказав, щоб не лінувалася та йшла заробляла. Жила із свекрухою добре. Люди, може, й заздрили, бо не раз казали: «От, до яких людей ти, Євко, попала, як тобі добре стало». Майже сорок років живу й сама з невісткою, хоча сина давно похоронила. А хочете дожити до моїх років, моліться Богу, Святій Богородиці, не минайте церкви. Я вивчила молитви, коли була ще зовсім малою дитиною. Протягом багатьох років не лягаю спати, не помолившись, і без них не розпочинаю ніяких справ.

Леся ГРІНЧУК

На знімку: Єва ШМИГОВСЬКА з рідними

с. Заброди