Галина Василівна Видрич -  медсестра загальної практики сімейної медицини Велимченської  амбулаторії ЗПСМ.  Нещодавно вона відзначила 40-річний ювілей, і саме в цей день зателефонували до редакції односельчани, аби написали  про неї, бо вже дуже хороша, добра медсестра.

Можливо, не такою й хорошою  була б, якби випадково стала медсестрою. А бути нею мріяла ще з дитячих років. Скільки себе пам’ятає Галина Василівна – стільки пов’язувала себе з цією роботою. Тож і не дивно, що  вступила і закінчила Ковельський медичний коледж. А іншого вибору, яку професію здобути, і не було. Напевно, тому, що професія омріяна,  вона і її робота нероздільні, а ще  доброта та милосердя, з якими жінка йде до людей, і це підкреслює  щирість її душі.

—   Напевно, я народилася, щоб бути медсестрою, — каже жінка. – Це моє покликання.  Себе на іншій ділянці роботи не уявляю. Ще з дитячих літ уважно спостерігала за роботою нашої родички і сусідки, колишньої медсестри  Надії Павлович, яку не раз кликали на допомогу додому. Дивлячись, як робить уколи, як ставить систему, як гарно ставиться до хворих, думала, що неодмінно буду медсестрою і я, доброю, уважною та професіоналом.

Галина Видрич працює не на повну ставку, та роботі віддає багато часу. Бо вона «своя медсестра» на цілий куток, де проживає. І телефонують, і переказують, просять прийти обстежити,  дати укол чи поставити систему, а ще замовляють, бо ж Галя доброї душі людина, аби  купила в аптеці то одні ліки, то інші. І Галина Василівна, буває, поки виконає замовлення, поки догодить хворим – час біжить. І вже не раз доводилось чути  від сім’ї, що робота куди важливіша для неї за домашні справи.  А, можливо, це й не робота, а просто  такий характер у жінки – допомогти, не відмовити,  та, напевно, інакше у  медсестри і не може бути.

Галина – не єдина медсестра у сім’ї.  Таку ж професію здобула і її сестра Тетяна Бурко та старший син Сергій, який  також закінчив той же самий медичний заклад, що і мама, і  працює разом з мамою у Велимченській амбулаторії загальної практики сімейної медицини — кожен знає свою ділянку роботи.

А вже вдома вирішують, кому йти-бігти на виклик до хворого після основного робочого часу. Бо телефонують за медичною допомогою чи порадою і до  мами, телефонують і до її сина. А вже менший син Галини Олег аж ніяк не пов’язав себе з медициною,  пішов іншою дорогою у самостійне життя – працює  на Ковельській залізничній станції помічником машиніста.

Встигає Галина Василівна і на роботі, і догодити хворим на дому, і по господарству справитись. А господарство чимале. Разом з чоловіком та дітьми і сіють, і садять не лише, щоб собі спожити, а і щоб продати, заробити копійчину.  Мають трактор і весь причіпний інвентар до нього,  що дещо полегшує селянську роботу.  А вже зимовими вечорами, попоравши всю живність, що в хлівах, завершивши всі справи на кухні,  Галина любить віддати час лише собі – вишиває. Бо за вишивкою відпочиває душа. У ці дні Галина Василівна вишиває ікони. А  влітку у вільний час, і не дуже вільний, любить побігти до лісу по гриби, любить поратись у квітнику, де квітують різнобарв’ям різні квіти від ранньої весни і до пізньої осені. А яка краса у будинку! У кожній кімнаті  зелено, затишно і любо -  комфортно. Усі  зручності, про які колись житель села і не мріяв навіть,  сім’я Видричів має. Про це вже подбав господар Віктор разом із синами.

Проживає сім’я на окраїні села, на хуторі, як люблять вони говорити. Тут рай. Тільки просто потрібно любити село, жити у гармонії з красою, яка навколо, цінувати  життя, все, що маєш, і  обов’язково знайти себе у цьому великому світі, як Галина Василівна, яка знайшла себе як медсестру.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ