17 вересня професійне свято – День працівників цивільного захисту України (День рятівника) – відзначили і рятівники Ратнівщини, але не на урочистостях, не з грамотами і нагородами, а в повній екіпіровці у місцях загорання сухої трави і торфу. Тож замість почестей дихали димом і приборкували вогонь.

Наш кореспондент поспілкувалася з тимчасово виконуючим обов’язки начальника Ратнівського районного сектору УДСНС України у Волинській області, майором служби цивільного захисту Олександром Гришком та заступником начальника ДПРЧ № 14, старшим лейтенантом Богданом Михалевичем.

— Розкажіть, де довелося провести День рятівника і чому?

— На роботі. Було не до святкування. Працювали в Проході на гасінні сухої трави. На щастя, горіння локалізували, але торф продовжує диміти. Ще одна команда рятівників працювала 17 вересня у Здомишлі, теж на гасінні сухої трави. А в частині чергував ще один караул на випадок пожежі в житловому секторі чи будь-якої іншої надзвичайної ситуації. Один караул постійно чергує в частині для охорони ра-йону, — пояснює Олександр Гришко.

— Скільки рятівників на сьогодні є у Ратнівському секторі державної служби з надзвичайних ситуацій?

— 27 рятівників (разом із керівним складом. – Авт.). На пожежах працюють усі – одні керують процесом, інші виконують практичну роботу. А особливо зараз, коли у зв’язку з пожежами наші рятівники змушені виходити на роботу і у вільний від чергування час. Така ж ситуація була і під час локалізаційних заходів у карантинній зоні у Кортелісах, коли там виявили африканську чуму свиней. Туди протягом тижня виїжджала команда надзвичайників у складі 5-6 осіб. Роботу виконували відповідально, з розумінням всієї серйозності ситуації.

— Протягом року ратнівські рятувальники спрацювали добре. Напевно, і нагороди якісь передбачалися?

— Правами начальника обласного управління нагородили грошовими преміями трьох працівників: диспетчера Тетяну Ганіч, старшину частини Євгена Лук’янчука, пожежного-рятувальника Дмитра Дейнеку.  Правами начальника ра-йонного сектору та грамотами районної ради і райдержадмі-ністрації мали нагородити на урочистостях ще декількох працівників, проте не склалося. Безперечно, через деякий час ми все ж вручимо нагороди, але лише після повної стабілізації ситуації в районі. Можливо, не так урочисто, в робочому порядку, але нам не звикати до таких ситуацій.

— Протягом року отримали якесь нове спорядження чи техніку?

— Ні техніки, ні пожежно-технічного обладнання з обласного управління нам не виділяли, але коли нам щось критично потрібне, чим можуть, тим допомагають. Райдержадміністрація цьогоріч закупила для Ратнівської пожежної частини мотопомпу і бензопилу, ще обі-цяють передати на наш баланс і електростанцію.

— Ви, напевно, бували, в білоруських колег. Як можна порівняти їхнє забезпечення з нашим?

— Забезпечення білоруських колег у плані техніки та спорядження не значно відрізняється (Ратнівський гарнізон порівняно з іншими невеликими гарнізонами області забезпечений значно краще), але беззаперечно у наших білоруських колег краще забезпечення витратними матеріалами.

— Як співпрацюєте з командами місцевої пожежної охорони?

— Зараз місцеві пожежні команди підпорядковуються сільським головам. Якщо у Ратнівську частину надійшов сигнал, ми повідомляємо їм, вони виїжджають на пожежу,  а також долучаємося ми. Місцеві пожежні є у десяти селах району: Велимчому, Видраниці, Гірниках, Жиричах, Замшанах, Кортелісах, Річиці, Самарах, Щедрогорі, смт Заболоття. Вони утримуються за рахунок бюджетів сільських та селищних рад і частково районної ради. Також формуються пожежні команди у Турі та Датині. По можливості, ми їм даємо консультації, якщо потрібна якась допомога, підтримуємо. Нам простіше, коли вони на пожежу виїжджають, розповсюдитися їй не дають. До нашого прибуття вони локалізовують, а ліквідовуємо спільними зусилями. До речі, у Ратнівському районі найбільш чисельна та найкраща місцева пожежна охорона в області.

— Нещодавно Арсен Аваков повідомив, що будуть реформувати службу з надзвичайних ситуацій. Три основні зміни – ліквідація пожежних інспекцій, децентралізація системи і створення комплексних пожежних команд, зміна фінансування системи ДСНС. Що думаєте з цього приводу?

— Дай, Боже. Якщо усе це зроблять, то загалом непогано буде. Щодо першого пункту, то пожежна інспекція залишиться, але коло її повноважень дещо звузиться. З інспекторів знімуть деякі обстеження. Вони будуть перевіряти об’єкти з високим ступенем ризику та державні установи, — додає Богдан Михалевич.

— Але ж це практично все те, що й було раніше. Що зміниться?

— Зі списку перевірок випадуть об’єкти малого та середнього бізнесу.

— Реформувати нас давно пора. Змін чекають пожежники всієї держави. Реформа мала бути, але все затягувалася, — підтримує колегу Олександр Гришко. — Нормативних документів з особливостями реформування ще немає, але ми сподіваємося на позитивні зміни у нашій нелегкій справі.

— Скільки пожеж загасили в цьому році?

— З початку року за сигналом тривоги ми виїжджали 201 раз, у 2015 році 207 разів. На пожежі виїжджали близько 50 разів. Решта – навчання, відпрацювання нормативів, перевірочні заняття, гарнізонні навчання.

— Яка ситуація в екосистемах району зараз?

— Пожежі локалізовані, але за місцями, у яких продовжує тліти торф, ведеться постійний нагляд. Я кожен робочий день починаю з об’їзду, щоб моніторити найнагальніші проблеми, — каже Олександр Гришко, а його колега додає:

— Ще з початку літа диспетчери щоранку, при зміні караулів, проводили моніторинг пожежної обстановки в районі з сільськими головами, чи ніде нічого не горить. І все ніби було гаразд, як раптом в один день загорілося чи не піврайону. Такого ж не може бути. Чому, як тільки жнива закінчуються – починаються пожежі на торфовищах, горить суха трава. Люди, на жаль, не думають про те, що за кошти, які витратять із сільського та районного бюджетів на гасіння, можна було би придбати речі, вкрай необхідні для району чи села. Натомість усі резерви і ресурси доводиться витрачати на ліквідацію наслідків бездумних і безвідповідальних дій громадян, і це якщо не брати до уваги того, що піврайону щоранку прокидається в тумані із диму, — констатує Богдан Михалевич.

— Тому наша порада: як тільки трава запалахкотіла червоним вогнем, не чекайте і не спостерігайте, чи немає торфу під низом. НЕГАЙНО сповістіть органи влади або пожежну охорону за телефоном 101, бо потім ні ми, ні дощ не допоможе. Ми і рейди проводили, і роз’яснювальну роботу, на жнивах людям наголошували, щоб не палили стерні, суху траву. Але український менталітет незмінний – ми поїхали, а вони роблять своє. Паліїв треба притягувати до відповідальності – це єдиний вихід.

Середня зарплата у пожежників – 3 тисячі гривень. За службу у вільний від чергувань час їм ніхто не платить, але робити цю роботу вони мусять. Вони труяться димом, день і ніч працюють у пекельних умовах, жертвуючи при цьому своїм здоров’ям, сім’ями, домашніми клопотами. І так щороку. То коли ж усе-таки до нашої свідомості дійде, що не потрібно заподіювати шкоду собі й іншим?! А рятівники знизують плечима, сподіваються на якісні зміни у їхній службі після реформування, знову сідають у пожежний автомобіль і прямують на гасіння торфовищ, які могли би і не горіти…

Марія ЛЯХ