Так кажуть про людей, які працюють у відділенні стаціонарного догляду для постійного проживання територіального центру соціального обслуговування, яке функціонує у Заболотті, а в народі має назву будинок для престарілих.

Оцінити роботу цих працівників, напевно, зможе лише той, хто хоч на хвилинку заходив у відділення, зустрічався з його жильцями. А жильці тут непрості – 25 підопічних, з яких 11 інвалідів,  і стільки ж -  лежачих, одну мешканку навіть доводиться годувати із ложечки. 25 підопічних, в переважній більшості одиноких престарілих, та ще й немічних людей, у яких ні дітей, ні внуків, ні навіть відповідного житла. Та є й такі, що і дітей мають, і внуків, і хату, але важка доля завела їх у будинок престарілих доживати  віку.

Думаю, погодиться кожен, що зі старшими людьми у їхньому досить поважному віці не так уже й легко. Тож всі, хто тут працює, добродушні, щирі і  співчутливі, милосердні і доброзичливі, з розумінням, що, якщо не вони зігріють серця стареньким одиноким, то хто?! Отож не просто працюють, а, наскільки можна, годять їм, при цьому проявляючи величезну терпимість. Про них у селищі кажуть, що це люди із «золотими» серцями, із «золотими» душами.

Сьогодні підопічних від-ділення обслуговує  19 працівників, з яких чотири сезонні — опалювачі котельні. Колектив очолює молода жінка, заболоттівчанка Лариса Василівна Колесник, яка прийшла у відділення шістнадцять років тому – шила, ремонтувала одяг жильців. Звикла до них, перейнялася долею кожного окремо, але, вступивши у Рівненський інститут слов’янознавства, де здобула спеціальність вчителя образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва та психолога, працювала пізніше координатором у сіль-ській раді, соціальним працівником. А п’ять років тому повернулась назад і очолила відділення. До цього тривалий час працювало відділення на чолі з великодушним Миколою Вікторовичем Головієм, який пішов на заслужений відпочинок.

З Ларисою Колесник і поспілкувалася про колектив.

— У нас колектив хороший. Усі, хто працює, відповідальні, старанні, намагаються не просто обслужити, надати якусь  допомогу жильцеві відділення, а й кожному догодити. Бо їм, стареньким, так хочеться тепла. У нас в штаті є лікар (на чверть окладу) Ніна Георгіївна Свіржевська, основне місце роботи якої у Заболоттівській лікарні, яка поряд із нашим відділенням, тож вона в будь-яку хвилину може прибігти на виклик до пацієнта, обстежити, надати медичну допомогу. Маємо дві медичні сестрички: Ольга Яківна Головій, яка працює з перших днів функціонування відділення, та, можна сказати, новачок Олена Миколаївна Колодюк, яка у нас тимчасово, на час декретної відпустки основного працівника. Працюють сестра-господиня Тетяна Йосипівна Головійчук, молодші медичні сестри Лілія Петрівна Круглій, Ірина Олександрівна Наумовець, Валентина Василівна Сверба, Любов Іванівна Дячук, Наталія Йосипівна Соколюк, Світлана Григорівна Жучок, Ольга Іванівна Коцюба, яка ще й машиніст з прання та ремонту одягу, кухарі Наталія Валеріївна Гресик, Оксана Сергіївна Шикотюк і водій Микола Прокопович Кіпень та чотири сезонних працівники – оператори котельні. Одні з них працюють на повний оклад, інші на півокладу, хто більше часу, хто менше, але всі вони з відповідальністю ставляться до роботи, і хотілось би підкреслити, що терплячі, добродушні та милосердні, завжди допомагають один одному. Знаєте, хто прийшов до нас на роботу сам, видно, усвідомлював, куди йде, — той і працює, не нарікаючи ні на що, а ті, хто приходив за направленням центру зайнятості населення – залишали наш заклад. Людина, яка байдужа до чужого горя і біди, до чужої немочі і не має у серці доброти та терплячості, – працювати зі старенькими та інвалідами не буде.

— Наше відділення функціонує уже 17 років, — продовжує Лариса Колесник. — За цей час, можна сказати, на наших руках попрощалися із життям 23 особи, з них шість, у яких ніякої родини. Їх поховали на кладовищі у Заболотті. Їхні місця зайняли інші, яким так потрібна наша допомога. Але ми не одні, нам допомагають жити, по-ліпшувати умови проживання у відділенні селищна, районна влади, а останнім часом представники з Канади «Медичне милосердя» виділили кошти, і ми робимо ремонти у приміщенні. Нашими частими гостями є священики Заболоття, району, які зустрічаються із жильцями, духовно та мате-ріально їм допомагають. Серед небайдужих і інші люди. Я їм дякую за підтримку, а своїм працівникам – за роботу, за їхнє милосердя і добродушність, за їхні добрі серця. Хай вам воздасться сторицею!

Валентина БОРЗОВЕЦЬ