Історія Щитиноволянської загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня сягає подій 1917 року в Росії. Тоді село підпорядковувалось Чернянській комендатурі (нині село Черняни Малоритського району Білорусі) Холмського староства. Холмське староство належало УНР і негайно зайнялося відкриттям українських шкіл у краї.

Тогочасна газета староства «Рідне слово» за 18 серпня 1917 року писала, що українські школи є в 21 селі Чернянської комендатури, в тому числі у Щитинській Волі. А за 11 серпня того ж року газета повідомляла, що у містечку Дивин відбулася перша учительська конференція по Поліссю. У ній брало участь до «50 люда». Згадується Вілька. Немає тільки прізвища вчителя, який представляв школу на конференції.

У 1919 році Щитинська Воля опинилась у складі Польщі. Село почали заселяти поляки, так звані осадники. Волинським воєводою був виданий наказ про заборону української мови в навчальних закладах. У школі всі предмети велися польською мовою. На початку 30-х років минулого століття поляки побудували у селі школу на п'ять класних кімнат, крім того, був кабінет директора, учительська. Директором школи працювала Кальця Алуїзівна Боровська. «Інспектором» по школі був священик із Невіра, який навідувався раз у тиждень та перевіряв в учнів «Отче наш» і табличку множення.

У 1939 році з приходом Радянської влади у школі всі предмети вже викладалися українською мовою, але обов'язковою була російська. Російську мову тоді викладав наш односельчанин Трохим Оксентійович Магдисюк, який до цього проживав у Росії у м. Читі і закінчив екстерном гімназію. Директорував тоді у школі Степан Йосипович Учатовський. У нього був детекторний раді-оприймач, з якого селяни дізналися, що почалася війна. До війни учні закінчили 1-2 класи української школи. Тут навчалися діти поляків (на той час проживало 36 сімей), євреїв (проживало 9 сімей) та українців. У роки війни німці кілька разів скидали на школу бомби, думали, що партизанський склад, – від останньої вона згоріла дотла. Зразу ж після війни початкова школа відновила свою роботу. Діти навчались у хатах Матвія Кушпетюка та Марка Магдисюка, а згодом школу перевели у польські приміщення. Директорами тоді працювали С. П. Трушевський, В. П. Чумак. На початку 50-х школа була реорганізована в семирічку і вже в 1954 році її закінчили перші чотири учні. Директором її був Василь Григорович Павлюк. Вчителями семирічка забезпечувалася не повністю. В основному це були кадри із східних і центральних областей України. А Віра Дмитрівна Дубовик, яка приїхала із Полтавщини, та Олексій Павлович Капшивий — із Черні-гівщини навчали дітей Щитинської Волі аж до виходу на пенсію. Йшли часи, змінювалися керівники, міняла своє обличчя школа. Педколектив у різні часи очолювали Петро Хомич Крупеніч, Євген Костянтинович Кішкін, Анастасія Павлівна Чупрун, Йосип Федорович Кальчик, Дем'ян Григорович Крутенко, Віктор Васильович Бойко, Яків Михайлович Лесик, Микола Степанович Денисюк, Микола Іванович Магдисюк. Нині колективом керує досвідчений педагог Галина Степанівна Салівончик.

Теперішнє приміщення школи будували господарським способом аж 15 років і повністю здали в експлуатацію аж у 1985 році, коли школу очолював М. Денисюк. До 1974 року контингент учнів зростав і досяг максимуму — 224. Пізніше почався відплив молодих сімей у Білорусь, і кількість учнів зменшувалася. Нині їх у школі — 19. За всю історію існування школа дала неповну середню освіту майже тисячі своїм вихованцям. Майже вісімдесят з них здобули педагогічну освіту. Школа по праву гордиться своїми вихованцями. Є серед них інженери, військові, лікарі, геологи, митники та  багатьох різних професій. Так, наприклад, Володимир Кравчук — льотчик, був інструктором в училищі в Актюбінську, що в Казахстані, по водінню літаків. Петро Кушпетюк до виходу на пенсію працював начальником порту «Находка» в Росії, Василь Кушпетюк очолював неврологічне відділення однієї із столичних лікарень. Село має два поети -  Миколу Герасимика та Павла Марчука, які видали свої збірки віршів у Білорусі та на Полтавщині. Школа пишається Галиною Хомик, яка завідує Хотиславським будинком культури і занесена в Книгу знаних українців в Білорусі. Серед щитиноволянців є люди, яких добре знають у нашому районі. Серед них Микола Іванович Лукашик, якого двічі обирали головою районної ради, Степан Іванович Марчук був заступником голови райдержадміністрації. А Степан Іванович Лукашик працював на посаді заступника голови Львівської ОДА.

Цьогорічний Першовересень школа у Щитинській Волі могла б і не зустріти через невелику кількість учнів у ній. До сусідньої Залухівської школи сім кілометрів. Шкільного автобуса на даний час немає, діти змушені були б їхати по знання  рейсовим автобусом о 6.55, і ще майже півтори години чекати початку уроків, а назад повертатися о 16.30. Такий «комфорт» міг  відобразитися на здоров'ї дітей, а особливо взимку. У школі відбулося виїзне засідання постійної комісії районної ради з питань освіти під головуванням Віталія Бірука, приїхали окремі члени бюджетної комісії, голова районної ради Михайло Макарук. Зібрались вчителі, батьки. Присутніх вразила матеріально-технічна база школи. Достатньо обладнані кабінети фізики, біології, працює лінгафонний. Не всі загальноосвітні школи мають таку матеріально-технічну базу, як ми. Бюджетна комісія ра-йонної ради (голова Микола Макарук) віднайшла кошти, щоб профінансувати заклад. Тому вчителі, батьки та учні школи висловлюють вдячність депутатам районної ради, районній владі за небайдужість до їхніх проблем.

І знову на шкільному подвір'ї свято. Його відкривала директор школи Галина Степанівна Салівончик. У шкільну сім'ю приймають трьох першокласників Ірину, Катерину та Богдана — і всі Марчуки. Їх поведе у Країну Знань педагог Лідія Миколаївна Трофимук. А педагогічний колектив школи оновила випускниця цієї школи і Луцького педагогічного коледжу Марія Геннадіївна Цяк. Вона навчатиме трьох третьокласників — братика Павла та сусідського хлопчика Івана Магдисюка та дівчинку Іванну Марчук. У школі відсутній випускний клас. Та є приємні новини. Вчителька початкових класів Богдана Іванівна Токарська, яка родом із Гірник, виходить за нашого земляка заміж.

У селі за вісім місяців народилось чотири хлопчики — Артем, Ілля, Максим та Йосип. До речі, батьки Йосипка – Юрій та Ірина Цисаруки приїхали на постійне місце проживання із Луцька. Вони вже взяли ділянку під будівництво будинку. Є ще молоді сім ї, яких цікавить наш край.

Відповідно до закону Верховної Ради про закриття шкіл, у яких менше 25 учнів, школі потрібно пережити ще  два роки. Та село живе надією, що храм науки тут буде існувати і в другому її столітті.

Лунає дзвоник. Учні сідають за парти. Навчання всоте у Щитинській Волі розпочалося.

Микола Денисюк

с. Щитинська Воля