Нещодавно професійне свято відзначили працівники дошкілля району. Серед них і Людмила Корпач, вихователь Ратнівського дитячого ясел-садка. За життя їй довелося різного хліба скуштувати, адже хоч і розпочала кар’єру вихователем, свого часу мусила працювати продавцем на ринку, технічним працівником, помічником вихователя, та зрештою повернулася назад до свого фаху.

Ось уже 12 років вона – прекрасний спе-ціаліст-вихователь для не одного покоління маленьких ратнівчан. У всьому, що Людмила Романівна має, завдячує Богові, рідним, колегам, вихованцям, адже у найскрутнішу хвилину її життя, коли у віці 43 років у неї стався інсульт, вона не залишилася наодинці з бідою. Поруч були найдорожчі люди, а в серці жевріла палка віра в те, що з Божою поміччю видряпається і повернеться до улюбленої роботи. І вона не просто повернулася, вона продовжила працювати над цікавим та корисним для дітей напрямком – сендплеєм (з англійської гратися піском) або в українській інтерпретації пісковою анімацією чи пісковою терапією.

Людмила Романівна народилася і зросла у Жиричах. З маленства дівчинка знала, що піде освітянським шляхом. Чомусь подобалося їй усе, пов’язане з навчанням дітей. На той час у навчальному закладі діяла «Школа молодого вчителя», і вона не раз бігла у садочок читати дітям казки. У старших класах разом з однокласниками допомагала учням початкових класів. І коли довелося приймати рішення, куди вступати, інших варіантів не розглядала. Подала документи у педагогічний інститут, але через великий конкурс не пройшла. Рік пропрацювала швачкою на «Веснянці», а тоді за співбесідою вступила у Кременецький коледж. Після закінчення трохи працювала вихователем у Турі, потім – у Жиричах, вийшла заміж, народила двох синів, оселилися з чоловіком у Ратному, але з декретної відпустки виходити було нікуди. Садочками прокотилися скорочення. От і довелося працювати на різних роботах. Та заяву на працевлаштування у Ратнівський дошкільний навчальний заклад таки написала. І дочекалася. З 2005 року працює тут. Одразу була фізінструктором, півроку працювала помічником вихователя, аж поки повернулася до вимріяної професії вихователя. У цьому навчальному році Людмила Романівна відправить до школи уже четвертий випуск своїх вихованців.

Трохи більше трьох років тому Людмила Корпач взялася за розробку нової методики – піскової анімації, простіше кажучи, малювання піском на склі. І її праця увінчалася успіхом. По крупинці збирала інформацію в Інтернеті, читала літературу про терапію піском, адже навчитися чомусь подібному у районі не було в кого. Розробляла методику, малювала ескізи пісочниць, а далі за згодою батьків майстер виготовив пісочниці для занять. Це спеціальні дерев’яні ящики зі скляною поверхнею, яка підсвічується знизу. На ній за допомогою піску, води, власних рук і підручних засобів діти малюють картини, складають казки, фантазують, а головне – ніколи не помиляються, адже на піску все можна змінити і тут немає поняття «правильно» чи «неправильно».

Людмила Романівна розповідає, що за цей час, коли розробила методику, а почала роботу, коли набрала сьогоднішніх своїх випускників групи «Веселунчик» у першу молодшу групу, побачила реальні результати не лише вона, але й батьки. І не один раз вони підходили до вихователя та запитували, де можна таку пісочницю придбати, бо дитині дуже подобається.

— Малювання на склі дуже приваблює дітей. Окрім розвитку творчих здібностей, пісочна анімація позитивно впливає на здоров’я дитини, розвиваючи дрібну моторику пальців, знімаючи напругу, позбавляючи дитину стресів і піднімаючи настрій, — констатує Людмила Романівна. – Як правило, такі заняття рекомендують гіперактивним і дуже збудливим дітям. Невпевнені в собі діти позбавляються тут страху, комплексів, розвивають впевненість у собі. А ще вважається, що пісок забирає негативну енергію. Тому методика піскової терапії ніколи не розрахована на результат. Найкращий результат – це те, що діти розслабляються, розвивають творчу уяву і разом з тим оздоровлюються.

На сьогодні у гуртку «Пісочна анімація» задіяно п’ять світлових пісочниць. Є в садочку і ще одна – велика, нею користуються для занять у всіх групах навчального закладу і з неї все починалося. Діти розвиваються – і це найголовніше, адже найкраща іграшка для дитини та, яку можна змінити. Класичне заняття у гуртку виглядає приблизно так. Вихователь розповідає (у діалозі з дітьми), до прикладу, про осінь. Разом обговорюють зміни в природі, тоді Людмила Романівна показує прийоми, як можна намалювати дерева, кущі, траву, грибочки, інше, а діти наслідують її, але так, як самі собі уявляють. І виходить ціла палітра. А ще їхні рученята гріються на склі у пісочку, що можливо завдяки підсвітці. Разом з вихователькою вони зображують на піску казкових героїв, відтворюють казкові сюжети.

— Тут може малювати навіть та дитина, яка не вміє малювати олівцями чи фарбами. Коли в нас звичайне заняття малювання, є такі дітки, які бояться малювати через страх, що в них не вийде. А сюди вони просяться. І потім здобутий досвід допомагає їм у навчальному процесі.

Поцікавилася у Людмили Корпач, чому саме цей напрямок обрала, а вона відповіла, що з дитинства любила малювати. Деякий час займалася квілінгом (виготовлення композицій зі скручених у спіралі смужок паперу), але через хворобу мусила відмовитися від цього. А пісочна анміація захоплює її і вихованців.

Менше року лишилося до випускного у групі «Веселунчик». Дітки про це ще не задумуються, а їхня друга мама у глибині душі уже сумує, бо за цих чотири роки звикла, вивчила їх, навчилася радіти і сумувати разом з ними. Та поки що для малюків вона – дивовижна фея, яке впевнено веде їх у світ казок на піску, у світ бурхливої дитячої фантазії та радості від успішно зробленого малюнка у диво-пісочниці.

Марія ЛЯХ