З кожним роком свідків та учасників Другої світової війни стає все менше. Настане день, коли вони підуть від нас у Вічність, і дуже важливо не забувати, до чого призводить війна. У районі станом на 1 травня залишилося всього 13 учасників бойових дій, учасників Великої Вітчизняної війни – 934, дітей війни – 3 164.

Віддаємо данину глибокої поваги ветеранам Другої світової війни.

Інваліди та учасники бойових дій Ратнівського району

Заболоттівська селищна рада

Микола Іванович СВЕРБА

(19. 12. 1925 р. н.). Закінчив до війни п’ять класів польської школи. У дев’ятнадцять років у 1944 році пішов на фронт. Воював на І-му Українському фронті. Поранення отримав у Польщі. День Перемоги зустрічав у госпіталі в Кисловодську. Після госпіталя дослужив у Москві. Після демобілізації працював у Бресті, згодом у селищі Заболоття на різних роботах. Зараз проживає один. Догляд за Миколою Івановичем здійснює дочка і соціальна служба селищної ради.

Гірниківська сільська рада

Іван Йосипович МОРОЗ (03. 03. 1926 р. н.) народився в селі Жиричі в багатодітній сім’ї. Жили бідно, але були надзвичайно працьовиті і дружні, та війна зруйнувала все. Один за одним залишали рідну домівку брати, пішов до війська й Іван. Спершу було навчання, а тоді фронт. Перший бій. 177-й гвардійський полк. Отримав поранення в ліву ногу та тяжке поранення в голову. Ні в медсанбаті, ні у військовому госпіталі ніхто не вірив, що Іван Йосипович виживе після таких поранень. Вижив, як кажуть, усім смертям на зло. Від першого дня повернення додому до виходу на пенсію добросовісно працював робітником Ковельської дорожно-експлуатаційної дільниці № 866, про що свідчать почесні грамоти, яких у нього більше двох десятків.

Микола Федорович КОВАЛЬЧУК

(10. 02. 1922 р. н.). Родом із с. Жиричі. У 1996 році переїхав у с. Гірники. Працював на Ратнівщині, пізніше жив і працював у м. Одесі на заводі будівельних матеріалів.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Датинська сільська рада

Григорій Васильович БУДНІК

(03. 12. 1924 р. н.) учасник бойових дій, інвалід І-ї групи Великої Вітчизняної війни. «На його обличчі війна назавжди залишила свою печать. Це ворожа куля наздогнала мого діда у Східній Прусії 1 січня 1945 року. Там було справжнє пекло. Але він вижив, син хлібороба, поліщуків. Ще й з орденами повернувся додому… От тільки серце все в рубцях. Їх залишила смерть дружини, трьох ще молодих синів, яких виховував і ростив практично сам, смерть зятя», — написав про свого дідуся до районної газети онук Олександр.

Ділиться спогадами Григорій Васильович із молодим поколінням. Переживає за Україну.

Жиричівська сільська рада

Іван Йосипович ЛУКАШИК (13. 09. 1924 р. н.) учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, учасник партизанського руху, підпільних організацій, безпосередній учасник визволення району від німецько-фашистських загарбників. Іван Йосипович перший бій тримав, визволяючи Річицю. Нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, нагрудним знаком «50 років визволення України» та багатьма медалями. Проживає ветеран у Жиричах, у своєї доньки, а родом він із Хабарища – тут народився, тут жив весь вік, поки здоров’я мав.

Заліська сільська рада

Федір Климович ШПАК

(12. 03. 1925 р. н.) нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня у 1985 році та орденом «За мужність» у 1999 році. У мирний час працював на шахті на Донеччині. На свою батьківщину у с. За-ліси приїхав у 2003 році.

Амвросій Миколайович КАРПУК

(20. 12. 1927 р. н.) був у запасному полку. У мирний час працював на електроламповому заводі у м. Бресті. Звідти вийшов на заслужений відпочинок і проживає по місцю свого народження у За-лісах.

Кортеліська сільська рада

Дорофій Антонович ПОЛІВОДА

(18. 06. 1924 р. н.)  був партизаном загону «Бойовий» Брестського партизанського з’єднання, який діяв переважно на території Малоритського і Кобринського районів та у прилеглих селах Ратнівщини. У березні 1944 року партизани з’єдналися з діючими військами 70-ї армії 2-го Білоруського фронту, які вели наступ на Поліссі. Загін розформували, а всіх придатних до стро-йової служби зарахували в запасний полк, який базувався в селі Карасині Камінь-Каширського району. Після підготовки потрапив на фронт у Польщу. Воював він на 1-у Білоруському рядовим у 641-у стрілецькому полку. Брав участь у битві за Варшаву, але самої столиці Польщі йому визволяти не довелося. Бої там були дуже жорстокі. Після одного з них під містом Тлущ із полку, в якому воював рядовий Полівода, залишилося в строю всього-на-всього вісімнадцять чоловік. Після поповнення і відпочинку їхню дивізію перекинули у Чехословаччину, де в одному з боїв був важко контужений у голову, втратив мову і пам’ять. Із Праги його привезли у госпіталь у місто Богородськ Горьковської області, а вже звідти, коли трохи оклигав і став на ноги, відправили додому. Нагороджений орденами Вітчизняної війни і «За мужність», медаллю «За перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними.

Михайло Улянович ЛІТВІН

(08. 11. 1924 р. н.) У 1944 році був призваний на фронт. Курс молодого бійця проходив у Рожищі. Воювати довелося у горах, на Закарпатті, в складі 896-го стрілецького полку. До Берліна Михайло Улянович не дійшов всього 37 кілометрів, був тяжко поранений, і його повернули в тил на лікування. Після лікування комісували і демобілізували. Нагороджений орденом «За мужність, та багатьма ювілейними медалями. Після війни працював у лісовому господарстві, був лісником. А згодом – робота в колгоспі та радгоспі «Млинівський», працював ветеринарним санітаром до виходу на заслужений відпочинок. Разом із дружиною народили і виховали п’ятеро дітей, та, на превеликий жаль, дружина і дочки попрощалися із життям ще дуже-дуже рано. Михайло Улянович залишився із синами, проживає із наймолодшим.

Іван Федорович ТАЛАЩУК

(10. 05. 1927 р. н.) На фронт призваний у січні 1945 року. Присягу прийняв 7 квітня 1945 року при 165 запасному полку, стрілець. Дійшов до Берліна. Після перемоги довгий час служив у Німеччині. Освоїв професію водія. Повернувся у рідне село у 50-х роках. Був першим водієм у колгоспі. Нагороджений ювілейними медалями.

Самарівська сільська рада

Павло Прокопович ШТИК

(13. 09. 1924 р. н.). Народився на хуторі Залісся. У 1944 році відправили в поповнення до Польщі, у Сандомир. Дійшов до Одера, де 18 квітня 1945 року отримав поранення. Тож вийшло так, що воював всього вісім місяців, а півроку потому пролежав у госпіталі. Виховав із дружиною, якої уже одинадцять років, як немає, четверо дітей.

Після армії був їздовим, бригадиром, потім став у школі техпрацівником, в торгівлі працював, комірником у колгоспі був. П’ять років був депутатом районної ради, два терміни – депутатом сільської ради. Ще в госпіталі дали ІІ групу інвалідності, а згодом – І. На старості Павло Прокопович не залишився сам, живе із сином, одна дочка постійно приїжджає, допомагає, інша телефонує. Один син був моряком, уже відійшов у Вічність.

Нагороджений орденами Слави ІІІ ступеня, «За мужність», Вітчизняної війни І ступеня, медалями «За відвагу», «Захиснику Вітчизни», Жукова та іншими.

Прирівняні до учасників бойових дій жителі смт Ратне

Василь Григорович ШУМЕЙКО – учасник бойових дій, інвалід І групи. Народився 12 липня 1927 року на Житомирщині у          с. Малі Кліщі у сім’ї селян. У грудні 1944 року призвали в ряди армії. Молодий боєць зенітної артилерії був на захисті м. Києва. Після війни Василь Григорович продовжив службу в лавах Радянської армії до 1951 року у м. Одеса.

Після демобілізації працював у швейній артілі у с. Неродичі Житомирської області.

Під час Чорнобильської аварії з сім’єю був переселений в м. Васильків Київської області, де працював лісником. Виховав дві дочки і сина. Уже 20 років проживає у селищі Ратне з дружиною і сином.

Петро Карпович НІКОЛАЄНКО – учасник бойових дій, інвалід І групи. Народився 22 червня 1927 році у с. П. Вергуна Переяслав-Хмельницького району Київської області у сім’ї селян-колгоспників. Одразу після закінчення школи працював у сільському господарстві. У грудні 1944 році був призваний у ряди Радянської армії, де прослужив до травня 1951 року. Після демобілізації приїхав до Ратного і працевлаштувався на маслозаводі.

Опісля працював у райвиконкомі, начальником управління комунального господарства, директором побутового комбінату, начальником управління газового господарства. Виховав двох дітей – сина та доньку. Нині проживає у селищі Ратне.

Марія КОСТАРЄВА,

голова районної ради ветеранів

Ганна МАЖУЛА,

голова Ратнівської селищної ради ветеранів