22 червня виповнилося 75 років від початку німецько-радянської війни, яку і в  нас аж до російської агресії 2014 року все за тією ж радянською традицією називали Великою Вітчизняною. Україна зазнала в ній у процентному відношенні чи не найбільших людських втрат. Та чи справді була вона для нашого народу Вітчизняною? Чи знаємо ми уже всю правду про цю жахливу трагедію? Про це — наша сьогоднішня розмова з директором Кортеліського історичного музею Миколою Михалевичем.

— На жаль, ні.  Багато  українців ще й сьогодні оцінює ці події з точки зору радянської історії.  Свого часу комуністична пропаганда наполегливо показувала  перемогу СРСР над гітлерівською Німеччиною  як видатне досягнення радянської влади. Для цього перекручувалися причини катастро-фічного початку війни, приховувалися справжні втрати Червоної Армії та обсяги допомоги від союзників по антигітлерівській коаліції. Тепер ці та багато інших міфів завзято поширює російська пропаганда. За останні десятиріччя в Росії з'явилося немало чесних і професійних істориків, які пишуть цікаві та об'єктивні книги. Але путінська влада підтримує не їх, а тих, хто використовує історію для пропаганди російського шовінізму та ім-перської ідеології. У планах Путіна щодо відновлення Російської імперії  питання історії, мови, релігії займають дуже важливе місце. Для нашої країни це становить серйозну за-грозу. В умовах, коли Україна фактично не має державної ідеології, а історична наука залишається слабкою, саме російські фільми і книги заповнюють наш інформаційний простір і значною мірою формують історичну свідомість.

— Дуже цікаві книги про підготовку та початок німецько-радянської війни написав Віктор Суворов — колишній радянський роз-відник, який отримав по-літичний притулок в Англії. Як можна оцінити його вклад у відновлення історичної правди?

— Українець Володимир Резун, який взяв собі псевдонім Віктора Суворова, сказав те, що до нього не розуміли або боялися говорити інші. Він аргументовано розповів про вирішальну роль Сталіна поряд із Гітлером у розпалюванні Другої світової війни, з якою метою той допоміг Гітлеру знищити Польщу, постачав Німеччині нафту, зерно, ліс, руди різних металів і тим самим допомагав долати англійську блокаду. Суворов також краще,  ніж будь хто інший,  дос-лідив причини катастрофи 22 червня 1941 року. А причини ці полягали в тому, що Радянський Союз сам збирався напасти на Німеччину та її союзників. Причому ця підготовка знаходилася вже у завершальній стадії. Взагалі-то за планом «Гроза» Червона Армія повинна була атакувати ворога 12 червня 1941 року.  Але Гітлеру дуже пощастило. Через схиль-ність Сталіна і Жукова до гігантоманії більшість підготовчих заходів завершити вчасно не вдалося. Довелося напад на Німеччину  відкладати ще приблизно на місяць. У результаті виникла ситуація, коли мости на прикордонних річках були вже розміновані, дороги — відремонтовані (а німці потім мали нахабство жалітися на їхню якість), але нові аеродроми з бетонними смугами ще потрібно було добудувати. Незавершені були також оборонні укріплення, але їх завершувати ніхто і не збирався. Основні військові сили вже було стягнуто до кордону, та  їх комплектування технікою і людьми ще не закінчили. Становище ускладнювалося тим, що основну частину автомобілів, тракторів і коней потрібно було взяти із народного господарства, а залізничний транспорт у цей час  був зайнятий перевезенням на захід семи армій Другого стратегічного ешелону. Тому численні радянські механізовані корпуси виявилися не такими вже і механізованими. Нестача транспорту стала однією з головних проблем для наших військ. Фактично радянське командування підставило свою армію під удар сильного і жорстокого противника. Червона Армія не чекала нападу і не готувалася до оборони, і саме це призвело до її розгрому. Віктор Суворов доводить це у своїх книгах  «Криголам» і " День «М» на основі суми всіх фактів, які стосуються початкового періоду війни.

Чому ж усе-таки Сталін довіряв Гітлеру?

— Сталін взагалі нікому не довіряв. Він не вірив у німецький напад, тому що співвідношення сил було далеко не на користь Німеччини. Радянський Союз мав утричі більше населення, ніж його противник, а чисельність Червоної Армії перед початком війни була приблизно ж такою, як відмобілізованого вермахту. «Мирний» СРСР виробляв зброї у кілька разів більше, ніж воююча Німеччина. У першій половині 1941 року особливо швидко зростало виробництво боєприпасів, на які витрачалося більше половини коштів військового бюджету. А в Німеччині навпаки — виробництво боєприпасів у цей час скорочувалося. Наприклад, виробництво снарядів до основної німецької гармати -  105-мм гаубиці — зменшилося у сто разів. Хто ж міг подумати, що Гітлер збирається розгромити величезний Радянський Союз за кілька тижнів?! Радянська розвідка працювала на дуже високому рівні, але їй не вдалося виявити якоїсь серйозної підготовки до нападу на СРСР по причині її відсутності. Більш логічною виглядала версія про підготовку вермахту до вторгнення на Британські острови та зміцнення оборони на сході. Наприклад, «геніальний» німе-цький генеральний штаб передбачив зимову форму лише для п'ятої частини своїх військ, та й ту вчасно на фронт не відправив. Форма ця, до речі, складалася із шерстяного підшоломника, який одягався на голову під каску, шерстяних шкарпеток, суконних штанів замість бавовняних і светра. Шапок-вушанок і кожухів ніхто не заготовляв, а слова « валянки»   навіть не було у німецькій мові. Тому не дивно, що в люті морози  зими 1941—1942 років задубілий зимовий німець дуже сильно відрізнявся від нахабного літнього. Таких прикладів можна наводити тисячі.

— Дуже популярною є версія про технічну перевагу німецької армії на початку війни. Наскільки це відповідає дійсності?

— Насправді німці не мали кількісної чи якісної переваги у жодному виді зброї. Основною стрілецькою зброєю німецького солдата були гвинтівка чи карабін системи Маузера. Радянська гвинтівка Мосіна мала подібні технічні характеристики, але була трохи легшою. Крім того,  війська уже отримали на озброєння самозарядну гвинтівку Токарєва, яка мала  більшу скорострільність. Набагато краще наші війська були забезпечені снайперськими гвинтівками з оптичними прицілами. Автоматів на початку війни обидві армії мали небагато, але радянські пістолети-кулемети Дегтярьова та Шпагіна були явно кращі за німецький МП-40. Прославлений радянськими кінематографістами німецький автомат мав слабкий патрон і відповідно низьку початкову швид-кість кулі — лише 380 метрів за секунду — та малу прицільну дальність. До того ж він був важкий і ненадійний. У піхоті ним по штату був озброєний лише командир відділення. Взагалі всі автомати того часу були придатні тільки для ближнього бою, бо їх прицільна дальність стрільби не перевищувала 200 метрів, в той час, як гвинтівки і кулемети могли стріляти на 1500—2000 метрів. Досить гріз-ною зброєю був німецький кулемет МГ-34. Він був важкий (12 кг) і складний за конструкцією, але забезпечував високу точність і щільність стрільби. Його обслуговували три бійці, а при перегріванні можна було замінювати ствол та затвор. Ще однією перевагою німецького кулемета було те, що він був єдиний, тобто використовувався не лише в піхоті, але й на всіх видах техніки. Основний радянський кулемет Дегтярьова був легший, але мав меншу прицільну дальність та бойову скорострільність. А станковий кулемет «Максим» був надто важкий (65 кг).

В цілому, навіть у стрілецькій зброї Червона Армія  переважала свого противника. Те, що мільйони одиниць цієї зброї потрапили в руки ворога прямо на складах, це вже інше питання.

Набагато більшу перевагу, як кількісну, так і якісну, Радянський Союз мав у танках, бойових літаках і артилерії. На початку війни Червона Армія мала на озброєнні більш, як по двадцять тисяч танків і літаків, 112 тисяч гармат і мінометів. Більша частина цієї зброї була зосереджена у західних прикордонних округах. Гітлер для нападу на СРСР виділив три чверті своєї армії, яка мала на озброєнні 3200 танків, 3500 бойових літаків та 40000 гармат і мінометів.

Якщо аналізувати, наприклад, якість радянської артилерії, то побачимо, що вона мала перевагу над противником в усіх видах: гаубичній, зенітній, протитанковій і т. д. Радянська  техніка відзначалась, як правило, простою конструкцією, невеликою  вагою та була дешевою у виробництві, що давало можливість виробляти її у величезних кількостях. Найкращих у світі танків Т-34 СРСР виробив за роки війни у два рази більше, ніж Німеччина всіх типів танків.

— За рахунок чого ж тоді вермахт здобував свої перемоги на початку війни? 

— Німецька армія відзначалась зразковою дисципліною, високим рівнем підготовки та організації. Прагнення німецького командування постійно навчати свої війська межувало із фанатизмом. Переможні кампанії на Заході дали їм безцінний бойовий досвід, загартували морально та вселили впевненість у своїх силах. Німці ніколи не посилали на фронт ненавчених солдатів, тим більше офіцерів. Завдяки несподіваному нападу на Радянський Союз гітлерівцям вдалося захопити ініціативу та громити радянські війська по частинах. Скориставшись тим, що Червона Армія не готувалася до оборони, німецькі танкові групи швидко проривалися на схід і порушували зв'язок,  управління та постачання наших військ, сіяли паніку та безлад як на фронті, так і в тилу. Досить часто вони оточували радянські війська і завдавали їм нищівних поразок.

Великий вплив на хід бойових дій мало також панування німецької авіації у повітрі. Перед війною «сталінські соколи» готувались завдати несподіваного удару по німецьких аеро-дромах. Але так сталося, що самі потрапили під удар ворога. Ось як описує знищення свого полку радянський льотчик, Герой Радянського Союзу  Федір Архипенко у книзі "Записки льотчика — винищувача ". Полк базувався на аеродромі Велицьк  біля Ковеля. «Вранці третього дня (тобто 24 червня) прилетіла дюжина винищувачів Ме-109. Стали в два круги: шість літаків з правим креном і шість літаків — з лівим і проштурмували, як на полігоні. Обстріли були точні, впевнені, як по мішенях. У результаті на аеродромі залишилося десять справних    І-153 та один МіГ-1, всі інші машини, числом біля 150 — були пошкоджені. Серед них були і старенькі літаки І-15біс …, і „МіГи“, і наші „Чайки“, і літаки житомирського авіаполку». У цих спогадах звертає увагу на себе з одного боку високий професіоналізм німецьких льотчиків, які виконали свою роботу швидко і якісно, а з іншого — повна безпорадність радянського командування, яке нічого не зробило, щоб прикрити свій аеродром від атак ворога. Хоча ще вранці 22 червня німецькі бомбардувальники зробили кілька нальотів на цю частину і завдали великих втрат.

— Яким був вклад українського народу у перемогу над гітлерівською Німеччиною? 

— Цей внесок був одним із найбільших. У складі Червоної Армії та партизанських загонах воювало понад сім мільйонів жителів України. Більше половини з них додому не повернулося — загинули в боях  або пропали безвісти. За своїми бойовими якостями українські солдати і командири були одними з кращих у роки  Другої світової війни.  Більше 2000 українців удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Значний внесок у боротьбу з фашистами зробили також українські національні формування — УПА та «Поліська Січ» Тараса  Бульби-Боровця. Внаслідок бойових дій, голоду та терору окупантів величезних втрат зазнало мирне населення України. Тому тільки у хворій голові Путіна могла з'явитися думка, що Росія виграла б війну проти гітлерівської Німеччини навіть без допомоги України.

Трагізм ситуації полягав у тому, що українці не мали власної держави і змушені були служити сталінській імперії. Обидва диктатори — Сталін і Гітлер — здійснювали по відношенню до українців політику геноциду.

Для нас головним позитивом у підсумку війни стало те, що всі основні українські землі були об'єднані в одній державі. Але можна погодитись із думкою Володимира В'ятровича, що для українців ця війна не була вітчизняною. Правильніше користуватись терміном «Друга світова війна», тим більше, що десятки тисяч українців воювали у складі польської армії проти вермахту вже у вересні 1939 року.

Розмовляв

Дмитро Мороз