Нові штрихи до житія Петра Ратенського – митрополита Київського  та Галицького, Московського

Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам. Мт. 7.7.

Стаття ця присвячена митрополиту Петру Ратенському, волинянину з містечка Ратне, яке в середньовіччя було центром однойменного князівства, волості та ключем до Полісся на водному шляху «із варяг у греки». Славилось не лише як центр ремесел і торгівлі, а й своїми храмами, монастирями. Саме з Ратенською обителлю на північно-західній Волині, а не з річкою Рать у південно-західній її частині, слід пов'язувати житіє митрополита Петра Ратенського. Автор на основі глибокого аналізу доступних йому історичних джерел додає нові штрихи до духовного життєпису митрополита Петра Ратенського.

Поштовхом для написання статті та доповнення новими штрихами до духовного портрету митрополита Петра Ратенського став недостойний випадок «наставників», синів колишніх партократів і кегебістів духовного навчального закладу, які показали своє повне анальфабетство перед моїм студентом з Ратнівщини, темою курсової роботи якого було житіє свого земляка. Ці ж «наставники» висміяли студента і заперечили наявність в історії церкви особи митрополита Петра Ратенського, назвавши постать митрополита Петра Ратенського «міфом» Володимира Рожка.

Автор статті в своїх працях «Православні монастирі Волині і Полісся». — Луцьк, 2000. — 692 с., «Нарис історії Української Православної церкви на Волині». — Луцьк, 2001. — 670 с., «Українські православні святі історичної Волині ІХ-ХХ ст.». — Луцьк, 2003. — 223 с. широко висвітлив історичну постать митрополита Петра Ратенського, а його оцінка цієї духовної особи, яка своє коріння виводить з Волинської землі, була схвально зустрінута не лише науковцями, митцями на історичній Волині, в Україні — Левком Войтовичем, Теодозією Бриж, всесвітньовідомим українським мистецтвознавцем, професором, доктором Дмитром Степовиком, а й науковими представниками і церковними діячами УПЦ і УГКЦ у Західній українській діаспорі. А отим злочинним «наставникам»- анальфабетам хочу сказати трохи перефразованими словами з поезії відомого українського поета Дмитра Павличка: «… а вам скретеніли онучи, відважую ляпас брилою цього тому, доки ваші думки, як гаддя покручене, будуть вповзати до нашого дому?!»

Святий Петро, ігумен Ратенського монастиря, архімандрит, митрополит Київський та Галицький, Московський (близько 1270-20.12.1326) походить з містечка Ратно на Волинському Поліссі. Син нашої землі, ігумен, архімандрит, визначний ієрарх церкви, іконописець, скульптор, переписувач книг, автор власних богословських праць викликав наукове зацікавлення у багатьох волинських, московських дослідників, останні у дусі «руського мира» подавали і подають його житіє, а на них посилаються окремі священики-богослови Української Православної церкви на Заході, тому наше дослідження є також на часі. [13,с. 55-57].

Містечко Ратно на річці Прип'яті і поруч її витоків, було з ХІІ ст. центром однойменного князівства, волості, належить до найдавніших градів північно-західної Волині, розташоване на водному шляху «із варяг у греки». [19,с. 292-294]. У його назві заховане головне тогочасне призначення граду над Прип'яттю — місце постою чисельної раті, військової залоги [16,с. 352], в руках якої зберігався ключ до брами на водному шляху через Прип'ять і Дніпро до золотоверхого Києва, до Чорного моря. [12,с. 338]. Якщо ж брати у вужчому призначенні цієї брами, то через допливи (притоки) Прип'яті: Турія, Стохід, Стир, Горинь з Случем, Ствиги з Львом власне пов'язане було глибоке Полісся з літописними містами південної Волині: Володимиром, Луцьком, Крем'янцем, Даниловим, Пересопницею, Степанем, Дорогобужом і т.д. [4,с. 5].

Достеменно відомо, що там, де наші князі-християни засновували міста, вибудовували фортеці для захисту себе і підданих від ворожих інвазій, то, щоб зберегти чистоту своїх душ від скверни вибудовували і засновували храми, монастирі. Будівництво храмів у містечку Ратно над Прип'яттю бере свої витоки з Х ст. часів хрещення України-Руси рівноапостольним князем Київським Володимиром, а продовжили його удільні Ратненські князі Ольгердовичі, які були власниками містечка і цілого Кобринського і Ратенського князівства до 1377—1394 рр. [6,с. 137].

Відомий Волинський князь Володимир Василькович (†10.12.1288), був великим будівничим міст, замків, храмів, монастирів, про нього літописець писав "... про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов'ю приймаючи, монастирі много він спорудив. [9, с. 445].

Улюбленими місцями князя Володимира Васильковича були засноване ним місто Кам'янець за Берестям, Любомль (де він і представився Богові в світлу п'ятницю), Райгородок на Прип'яті, що поруч Ратно. За літописними джерелами в місті Кам'янці побудував він церкву Благовіщення Господнього, в Любомлі Св. Георгія Побідоносця [9,с. 447], а в Райгородку заснував монастир Вознесіння Господнього. [12,с. 345-346]. Пізніше в першій половині ХV ст. (1444 р.) відновлений князем Олександром Сангушком. [18,с. 23-24]. Місце святої обителі відмічене великим масивним дубовим хрестом, поставленим на монастирищі 1911 року, в церкві зберігалися у 30-х рр. ХХ ст. скам'яніла чаша на водосвяття випалена з піску, дерев'яні запрестольні хрести і інше. [18,с. 23-24].

Отож монастир Вознесіння Господнього в Райгородку, нині село Яревище над Прип'яттю, заснований ще в перші роки князювання Володимира Васильковича (1269—1288) [6,с. 220], тобто в час народження Петра Ратенського. Процвітала ця свята обитель аж до упокоєння в Бозі її засновника і фундатора, до якої він, князь Володимир Василькович, приїжджав відбувати великий піст кожного року, а незадовго до своєї кончини прибув він, як записав літописець в зими 1288 року, з Кам'янця до городка Раю:

– Після цього ж поїхав він із Кам'янця до городка Раю, — читаємо в «Літописі руському». І коли перебував він тут, то став мовити княгині своїй: «Хочу я послати по брата свого до Мстислава, щоби з ним я ряд учинив про землю, і про городи, і про тебе, княгине моя мила, Ольго, і про сю дитину, про Ізяславу, що я любив її, як дочку свою рідну. Бог бо не дав мені своїх родити за мої гріхи, але ся мені була як од своєї княгині народжена, бо я взяв єсмь її од матері її в пелюшках і вигодував». [12,с. 438].

По смерті князя Володимира Васильковича земля і гради його перейшли до брата його князя Луцького Мстислава. Чи князь Мстислав також піклувався Вознесінським монастирем в Райгородку залишається для нас невідомим.

За іншими джерелами, ще одна свята обитель Божа була в самому містечку Ратно у Новому Двірці. Цей монастир, як і в Райгородку, був заснований також князем Володимиром Васильковичем і в ньому також на початках спасався Петро Ратенський. [11,с. 18-25]. Саме тут в Новому Дворі святитель Петро Ратенський намалював на початках ХІV ст. ікону Божої Матері Новодвірської, яка пережила всі криваві буревії, що пронеслись над нашою землею і знаходилась до 1917 року в монастирі Преображення Господнього в Новгород-Сіверську. [15,с. 76-77].

Нині постає питання, чи була потреба 13- річному Петру із містечка Ратно вирушати у невідому обитель на річці Рать у південно-західній Волині, чи йти на спасення у поблизький монастир поруч його батьків, рідних? І саме історичні джерела свідчать про друге.

— Святитель Петро, — писав Помпей Батюшков, — народився в межах давньої Волині. Коли він достиг семирічного віку, батько його по імені Федор, віддав сина в школу. Коли виповнилося 13 років, благочестивий юнак постригся в одному з недалеких монастирів і показав тут приклади чернечого послушництва, смирення і благочестя…[2, с. 55]. Ми ж дотримуємося думки, що розпочав благочестивий юнак своє послушництво в Новодвірському, а продовжив у Райгородецькому монастирі.

(Далі буде)

Володимир Рожко, кандидат церковно-історичних наук, історик-архівіст, дійсний член Інституту дослідів Волині у Вінніпегу, Канада,  його представник в Україні, почесний професор Східноєвропейського  національного університету

ім. Лесі Українки

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>