Красивий Комарівський край,

В душі торкає течію глибинну.

Будить течія заінені згадки,

Крізь туман я бачу вицвілі віки

І прошу веселку  їм повернути барви.

Мить прекрасна, зупинися, 

Щоб про все згадати.

Все почуте запишу я залюбки.

І пущу – хай далі котиться по світу.

Коли щось не так — то вибачте мені.

Пам'ять про людей живе доти, доки їхні нащадки знають про це, доки пам'ятають очевидці, доки переповідають дітям і онукам імена тих, хто творив історію.

Коли говорить історія, стихають, відходячи на другий план, реальні звуки сьогодення, виразнішають обриси минулого  в основних  фактах і цифрах.

Для мене це дуже давня історія, та вона дійсна  перлинка частини мого рідного краю, такого милого і прекрасного, казкового і квітучого.

Історія Комарівської школи  терниста і багатогранна, як і історія всього українського народу.

Виявляється, що все те, що пережила школа, зібрати нелегко, роки з часом поступово забирають очевидців, стирають із пам'яті деталі подій.

Декого із згаданих уже догоріла життєва свіча і залишився від людини лише спомин.

Скільки їх спокійних, врівноважених, розсудливих, чесних і мудрих… Вимогливих, але добродушливих, суворих, але справедливих, люблячих дисципліну, які вміли вислухати і зрозуміти. Так про своїх вчителів згадують колишні учні. Це вчителі за покликанням душі, вчителі від Бога. Школі, вихованню і навчанню дітей віддали своє життя, присвятили себе без останку, але то все недарма. Тими стежками, якими спрямовували своїх вихованців, учні ті йдуть впевнено, з високо піднятою головою, і досягли в житті чимало, та головне те, що за будь-яких обставин залишились і залишаються людьми.

Загляньмо в далеке минуле нашої школи. З  радістю зустріло населення декрети Радянської держави. Але за мирним договором з Польщею в 1921 р. село перейшло під її владу. Знову настали важкі часи. В селі не було людей, які б  вміли читати й писати, до 1936 р. не було  й школи.

Школу побудовано в 1936 р. силою жителів. Вона складалася з трьох кімнат, приміщення її збереглося донині. Крита школа була соломою, після війни загорілась, її перекрили бляхою.

Вчителем польської школи був Ян Івіцький. Він працював і жив у школі. Їсти не було що, діти носили йому харчі. Учнів була невелика кількість та й ті нерегулярно відвідували школу. У 1-3 класах вчилися українською мовою, а у 4 класі навчання проводилось польською мовою, згадував  Оксень Шура. Писали олівцями, які різали на частинки, щоб усім вистачило.

У п'ятницю і суботу із Ратного конем приїжджав дяк і викладав Закон Божий. Часто за провини бив учнів, ставив на коліна. Навчання  починалось маршем із примовкою:

«За  шалі гуралі  жито — жито,

Вод конця до конця вшистко- вшистко,

Там на полю бомбіліща бомбіля-бомбіля,

Ни подобав миша видне тилько та- тилько та!» –

пригадує  учениця польської школи Секлета Шура.

Настав довгожданний  вересень 1939 року. Червона Армія перейшла польський кордон. Український народ возз'єднався в єдину сім'ю. Але скоро радість затьмарилась вибухами німецьких бомб. Німці захопили село, встановили кривавий  окупаційний  режим. Навчання припинилось. Населення евакуювали. По річці Прип'ять проходила лінія фронту.

У липні 1944 р. ворога було відкинуто на захід. Жителі повернулись додому. У школі відновилось навчання. У період з 1944  по 1949 рік діяла початкова школа. Учні були розподілені у два класи – клас А і клас Б. Навчання проводилось у дві зміни зранку і ввечері. Класи були різновікові і переповнені – по 33 учні. У спадщину від польського панування та німецької окупації залишилися сотні неграмотних людей: дітей, підлітків, дорослих. У класах сиділи на довгих лавках, писали уже чорнилом (із вільхових шишок), пізніше розбавляли водою чорнильний порошок, на шматках газети, мішків, будь-яких паперових аркушах.

Із 1944 р. по 1951 р. директором школи був Гусятник Павло Тарасович, родом зі Сходу. Він залишився у війну, пізніше заочно здобув вчительську освіту. Після Гусятника П.Т. директором став Агеєв Володимир Андрійович. Перші вчителі: Поліна Чайковська, Галина Обертайло, Софія Бутенко,  Гнат Кульбачинський, Галина Репіленко (1944 р.), сестри-близнючки Фенія Капшук і Варвара Капшук (1947 р.).

Згідно із реформою 1949 р. 12 травня початкову школу реорганізовано у семирічну. Навчалося 75 учнів.

Тодішнім керівникам було важко. Вони мусили самі дбати про ремонт приміщення, його опалення, купували гас  для ламп, шукали крейду, забезпечували належний рівень навчання.

Відомість про шкільний ра-йон с. Комарове говорить, що з 1949 р. по 1959 р. навчалися діти с. Комарове, хутора Конище (Комарівська сільська рада), хутора Ротище (Забродівська сіль-ська рада) і хутора Заріцьке (Якушівська сільська рада).

Всього учнів нараховувалось:

1949 р. — 1950 н. р. — 146 уч., 1950 р. — 1951 н. р. — 153 уч., 1951 р. — 1952 н. р. — 147 уч., 1952 р. — 1953 н. р. -  112 уч., 1954 р. — 1955 н. р. — 92 уч., 1955 р. — 1956 н. р. — 99 уч., 1956 р. — 1957 н .р. — 100 уч., 1957 р. — 1958 н. р. — 115 уч., 1958 р. — 1959 н. р. — 114 уч.

Вчительський колектив часто змінювався, працювали вчителі(в основному) із східних областей України.

Серед новоприбулих знані в селі невтомні працівники на освітянській ниві, які залишились працювати до пенсії.

Це — Ярова Галина Миколаївна, Клочек Надія Михайлівна, Луценко Галина Омелянівна, Потап'юк Тетяна Зінов'ївна та інші.

Ярова Г. М. приїхала в село у 1951 р. Після закінчення Новомиргородського педучилища Кіровоградської обл. весь його випуск направили у Ратнівський р-н, розповідає вчителька. Приїхавши  в район, Віра Кузьмівна Буш (завідуюча райвно) дала розпорядження всіх відвезти до конференції в с. Самари. Їхали туди вантажним автомобілем. Розподілили по хуторах. Спали у хазяїв на підлозі. Хліб купляли у жителів. Селяни раділи, що в них купляють хліб. Основними харчами були: бульба варена, риба сушена, кисле молоко. Перед початком навчального року повідомили з району, щоб з речами приїжджали на конференцію, їхали возом. Після конференції Ярова Г. М. дістала направлення в Гірники, а 1951 р. перевели в Комарове.

У 1953р. приїхали працювати Луценко      Г. О. , Клочек Н. М., Левченко Валентина.  Виживати було складно. Зерно купляли, місцеві жителі пекли хліб. Роботою були завантажені. Класне керівництво, гуртки (танцювальний, драматичний, літературний) та бібліотеки були безплатні. Патріотичні літературно — музичні композиції складали по пам'яті( пригадуючи роки навчання ). Дуже часто організовували концерти в клубі. Перед концертом клуб білили, мили самі вчителі. Клуб був битком набитий, переповнений глядачами. Більшість людей в селі вітались тоді « Слава Богу!».

Одним з перших керівників школи була Луценко Г. О. У 1973 році удостоєна званням « Відмінник народної освіти».

Луценко Г. О. згадує: Були учні здібні, талановиті, старанні, що вчилися добре. Проте далі вчитися не йшли. Батьки заставляли працювати, говорили: « Школа хліба не дасть».

Перший, хто в селі здобув середню осві-ту, це — Шура Володимир Тихонович.

Після закінчення 7-ми класів у 1954 р. пішов навчатися у Ратнівську середню школу. На одній із зустрічей з випускниками у 80-их  роках Володимир Тихонович згадував: «Прийшов на 1-ше вересня у Ратне в школу босий у фуфайці. Учні сміялись, але я не зважав на це, старався вчитися. Після закінчення школи пішов в армію, закінчив Іллічівське  військове училище, пізніше Ташкентський педінститут. Весь час прослужив в армії. У званні полковника пішов на пенсію». Нині він проживає в колишній столиці Казахстану місті Алмати.

Нагороджена також значком «Відмінник народної освіти УРСР» Тетяна Зіновіївна По-   тап'юк, вчитель української мови та літератури, яка невтомно трудилася, сіяла в дитячих  душах розумне, добре  і вічне, навчала грамоти та мудрості сільських дітей.

У 1958 р. відкрито в селі 8-річну школу. Контингент учнів розширювався, класи були переповнені, щоб розвантажити школу, кімнати для занять відкривали в приватних оселях. Зокрема, в Лактіоновій хаті та Кіперчука Йосипа. Великі зусилля приділив директор Савчук Йосип Іванович, добудувавши класні кімнати.

Тільки в середині 60 -70-их років 20 століття кращі учні  Комарівської школи почали здобувати середню, спеціальну і вищу освіту.

Це такі учні : Кузьміч Віталій Павлович, Самарчук Іван Григорович, Кіперчук Адам Йосипович, Миронюк Марія Миколаївна, Глушко Марія Улянівна, Лук'янюк Галина Іванівна, Гуль Іван Сакович, Маринчук Надія Зінов'ївна, Романюк Марія Федорівна, Кіперчук Галина Петрівна, Силивонюк Марина Петрівна, Заліпа Надія Семенівна, Ващук Ольга Григорівна, Глушко Михайло Кузьмович, Лук'янюк Надія Павлівна, Глушко Єва Костянтинівна, Глушко Поліна Юхимівна, Ващук Світлана Данилівна, Куцевич Галина Степанівна, Глушко Галина Йосипівна та інші.

Не можна не згадати добрим і теплим словом, передати низький поклін виходцю із села Комарове Кіперчуку В’ячеславу Івановичу, батюшці Варламу, ігумену Хресто-Воздвиженського монастиря в Старому Чорторийську Маневицького району, який з раннього дитинства пізнав істину і йде цією дорогою усе земне життя. Його молитви допомагають нам і надихають на віру, любов і надію, відчути вогонь Великодня і Різдва, сповнюють нас радістю, щирою, справжньою і щасливою, коли бачиш пробудження дерев весною, чуєш спів птахів, спостерігаєш захід сонця, читаєш казки в кучерях хмар, дивишся в очі дитини – це значить – Господь торкнувся нашого серця, дім душі будується, пелюстки добрих справ розпускаються.

Кращі роки і життєву енергію віддали школі такі її керівники як Пожар Антоніна Денисівна (1973 р. — 1983 р.), Миронюк Марта Артемівна (1983 р. — 2008 р.), життя якої було як спалах, яка сповна віддала свої знання та вміння у вихованні учнівської молоді і відзначилася здобутками в педагогічній праці.

Неподалік від старої школи у 1992 році споруджено нинішнє типове приміщення школи-садка. Це не школа, а просто красуня. Урочиста подія відбулася  на Водохреще 19 січня 1993 року. Свято відкрила директор школи Миронюк М. А. і надала слово голові АПО «Україна» Макаруку М. М., який перерізав червону стрічку. Голова райагробуду Мерзляков О. Т. вручив директору символічний ключ.Тепло привітав жителів села з великою радістю В. М. Струк, заступник представника Президента в районі. «Ми всі дуже чекали цього свята і, певно, в душі носили його стільки, стільки й живемо тут, — такими словами розпочав виступ колишній випускник Харлампович А. С., начальник управління сільського господарства. — Стара школа дала освіту людям, які тягнулися до знань, пішли хорошою дорогою. Ще кращі знання повинна дати нова школа». Отець Сергій -  настоятель Конищенської Іакимо-Анненської церкви – поздоровив присутніх  і висловив найщиріші побажання усім,  хто в новій школі буде вчитися і працювати, та освятив новобудову.

Здійснилася найзаповітніша мрія кількох поколінь селян, учнівські  та батьківські серця переповнені радістю та вдячністю. Нарешті жителі Комарового дочекалися нової школи.

Доля винагородила їх  за терпіння, віру і надію — яскраве підтвердження того, що Комарове відроджується, жителі думають про майбутні покоління дітей. І справді, тепер ніхто не хоче залишати рідного гнізда, а навпаки – повертаються на свою маленьку батьківщину її земляки.

На початку 2000 р. в школі навчалося до 45 учнів. Нині 70 учнів і 20 діток у дошкільній різновіковій групі.

У 2008—2009 н. р. директором школи працювала Нінічук Тетяна Гордіївна.

Покоління мешканців села з теплотою і повагою відгукуються про перших вчителів, які приїхали з інших областей України і уже їхніх вихованців: Карпук Г. О., Лук'янюк Н. П., Глушко П. Ю., Миронюк М. А., Нінічук Т. Г., Миронюк Л. А., Миронюк В. А., які жили і живуть понині школою, вересневими ранками, дітьми. Які  у тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивлялися в серце кожної дитини, завжди хотіли зрозуміти її, навчити, виховати і не тільки дати знання, а хотіли, щоб кожна дитина стала людиною з великої літери, доброю, чесною, чуйною. Намагалися вселити вихованцям віру в себе, давали зрозуміти що безвихідних ситуацій не буває, що кожним вчинком повинна керувати совість.

Доброю традицією стало наслідування праці педагога, для деяких вона стала династією. Шлях вчителя обрала дочка Пожар А.Д. Нінічук Т. Г..., а, дивлячись на маму, і її дві доньки Юлія і Антоніна. Дочка Миронюк Л. А. Ірина вчитель іноземної мови. Діти Фідчука М. У., який з баяном, музикою і піснею пройшов крізь усе життя, передав любов до музики своїм дітям – двом синам і доньці. Довгий час, аж до виходу на пенсію, на педагогічній ниві трудився Сарапін Г. С. , його син Анатолій вчитель початкових класів. Материнською стежиною пішли діти Лук'янюк Н. П., які не бачать себе в інших професіях. Всі згадані вдячні долі, що виросли в учительських родинах, пройшли подвійну школу людяності, доброти і порядності.

Школа гордиться такими своїми випускниками, які стали знаними, серед них: Харлампович Адам Семенович, Миронюк Іван Артемович, Глушко Володимир Степанович, Олексюк Віталій Петрович, Лук'янюк Дмитро Іванович, Харкевич Леонід Віталійович і його син Віталій Леонідович, Нінічук Іван Павлович, Осіюк Віталій Адамович, Прокопчук Олександр Степанович, Гуль Іван Сакович, Лук'янюк Володимир Григорович, Кіперчук Іван Іванович, Глушко Валентина Павлівна, Ващук Світлана Данилівна, Лук'янюк Наталія Григорівна, Заліпа Ірина Іванівна, Розчупкіна Юлія Юріївна, Марець Олександр Григорович, Редькович Валентина Іванівна, Соботович Світлана Степанівна і багато-багато інших.

Наші земляки — випускники  герої праці. Це — Лук'янюк Марія Семенівна, яка нагороджена орденом Трудової Слави 3-го ступеня, Василь Тимофійович Глушко — орденом «Дружби народів», Поліна Герасимівна Кулаєва — заслужений працівник сільського господарства України та багато інших.

Нині педагогічний колектив примножує добрі справи своїх попередників, підтримує славу старших поколінь. Відповідно до вимог педагогічних завдань сучасної школи вони тепер в клопіткій праці, вміло передають свої знання та вміння дітям, сприяють вирішеню освітянських проблем, згуртовують педагогічний і учнівський колективи. Їх енергія спрямована на сучасне оснащення класних кімнат та школи в цілому. І їх творча праця спрямована на виховання вірних громадян України, патріотів, захисників, якими є гордість села – Олексюки Микола та Петро, Лук'янюк Михайло та Лук'янюк Василь, Чапінський Андрій, які з честю виконують свій громадянський обов’язок – захищають суверенітет нашої держави в зоні АТО.

Село зі школи починається. Сільська школа є центром культурного життя села, гарантом його розвитку. Хороша школа — наочне свідчення добробуту і соціального благополуччя суспільства, мудрості місцевої влади, міцності селянської родини.

Минув ще один спомин, де вшанували пам'ять історії школи, у якій почерпнули сили, енергії, бадьорості для продовження життя, навчання і виховання не тільки синів та доньок Комарівських, а й їхніх внуків, їхніх нащадків.

Школи, як і люди, мають дати народження. З нагоди дня народження нинішньої  Комарівської школи, вітаю всіх односельчан, бажаю міцного здоров'я, не втрачайте віри у добро, самі творіть його. Всім своїм колегам бажаю творчих злетів, наснаги, взаєморозуміння, ведіть дітей стежинами знань. Із щемом у серці висловлюйте бажання і велике прагнення українців жити у мирі.

Хай же світлом і добром наповниться життя у селі, що на березі тихоплинної Прип'яті. Тут живуть дорогі серцю люди, тут омита дощами вузенька стежинка від дому до школи, тут жили наші діди і прадіди, тут живуть і працюють наші батьки, тож нехай Бог благословляє всіх на щасливе майбутнє життя.

Хай  дитячий сміх і спів довкола лунає, а земля наша Волинська лиха і біди не знає!

О школо рідна ! Ти світило в небі,

У тьмі прозрінь і мороці доріг.

Ми все життя вертаємось до тебе,

Переступаючи із трепетом поріг.

Висловлюю щиру подяку за неоціненну допомогу в підготовці цього матеріалу педагогам-ветеранам Поліні Юхимівні Глушко та Надії Павлівні Лук’янюк.

Валентина ОСІЙЧУК, директор НВК с. Комарове