З 29 травня по 16 червня у загальноосвітній школі № 2 смт Ратне працював мовно-оздоровчий табір з денним перебуванням «Dreamland» («Країна мрій») у рамках міжнародної програми «Go camp» глобального проекту «Go global», участь у роботі якого взяло 25 учнів навчального закладу та п’ять вчителів англійської мови – Тетяна Хотинюк (директор табору), Ірина Волошина, Оксана Гуль, Галина Ціось та Світлана Домальчук.

Серед небагатьох шкіл Ратнівська після численних конкурсів отримала можливість працювати в таборі з волонтером – носієм англійської мови. Ним став Ніколас Спенсер – 67-річний британець, який має українське коріння, але все життя прожив у Англії, у місті Ковентрі, у самому центрі Сполученого Королівства.

Протягом трьох насичених тижнів діти і їхні наставники активно вивчали англійську мову. І для вчителів, і для учнів це була чудова нагода підвищити мотиваційний чинник у її вивченні. І найголовніше те, що вони не могли спілкуватися з британцем Ніком будь-якою іншою мовою, окрім англійської. Їм доводилося долати бар’єр – і мовний, і віковий. До табору потрапили учні 4-8 класів, найуспішніші у вивченні анг-лійської мови, діти учасників АТО. Усі вони працювали над проектами, активно проводили час у стінах школи і за її межами. Робота в групах сприяла розвитку технології співпраці.

Кожен день роботи табору був присвячений окремій темі. До прикладу, були «День англомовних країн», «День України», «День здорового харчування», «День хобі», інші. У стінах школи організували ярмарок, на якому частувалися самі і пригощали іноземного гостя традиційними українськими стравами, були на пікніку, запускали повітряного змія, якого волонтер привіз із Англії, адже захоплюється дельтапланеризмом, стрибками з парашутом. З візитом завітали на англомовний табір у школу-гімназію.

16 червня відбулося урочисте закриття табору. На ньому учасники пригадали, як усе було. Переглянули презентацію фотографій, які робили протягом трьох тижнів. Церемонію закриття табору вела директор Тетяна Хотинюк. Вона щиро дякувала, перш за все, волонтеру Ніку Спенсеру, ділилася емоціями, враженнями, спогадами. Після цього вчителі анг-лійської мови від щирого серця подарували волонтеру україн-ську вишиванку, чашки з написом «Ратне» (щоб він пив анг-лійський чай з українських чашок) та роздруковані фото з табору на згадку про його подорож в Україну.

Ніколас, у свою чергу, дякував вчителям за високопрофесійну роботу в таборі, дітям, їхнім батькам, сім’ї Тамари та Павла Северинів, у якій він проживав, за гостинність і неймовірні емоції. А після цього подарував кожному школяреві маленькі прапорці Великобританії та невеличкі символічні сувеніри на добру пам’ять про нового друга з Англії.

Ніколас – дуже простий у спілкуванні. Він спокійний, врівноважений і надзвичайно ввічливий та добрий, – напевно, такий, яким має бути справжній англієць. За його плечима – майже 70-літній відрізок життя. Але вперше у нього з’явився досвід спілкування з українцями. Він розповідав, що тут, у Ратному, став свого роду кінозіркою, легендою, і це йому дуже імпонувало. Нам було цікаво дізнатися про його бачення життя в Україні. Тому й поспілкувалися з Ніком уже після закінчення роботи табору.

— Розкажіть, будь ласка, про себе.

— Я народився у центральній Англії. Моя мама була ірландкою, тато – українцем, він народився у селі поблизу Луцька, і тому завжди хотів, щоб я принаймні розумів українську мову. Нарешті цього року моя мрія потрапити в Україну стала реальністю. Я побував у Ратнівських школах № 1 і № 2. Мені дуже сподобалося. А якось на вихідних їздив у рідне село мого тата.

— Що цікаво і незвичайного Ви побачили в Україні? Розкажіть про свої враження від перебування тут, про українських школярів.

— Українці – це найдобріші і найдружніші люди, яких я коли-небудь бачив. Дівчата – без перебільшення найгарніші. А діти… вони полонили моє серце. Позитивна енергія цих дітей допомагає мені і надихає мене жити, творити, подорожувати. Я їх дуже полюбив.

— Який рівень володіння англійською у ратнівських школах?

— Я можу говорити тільки про ті знання, які діти здобули протягом останніх трьох тижнів. У школі вони вивчають достатньо багато слів, і рівень англійської, як на мене, зростає. У нашому житті нічого не стоїть на місці. І я бачу майбутнє за англійською. Хтозна, можливо, хтось із цих дітей у майбутньому стане європейським лідером. Таке дійсно може статися, бо українці – це дуже розумні, мудрі люди, і вони можуть бути мудрими будь-де.

— Ви – середньостатистичний англієць і маєте можливість подорожувати по світі. Чому приїхали саме в Україну?

— Англійська кров не тече у моїх жилах. Я наполовину ірландець, а наполовину українець. Багато моїх друзів запитувало мене: «Чому ти це робиш? Це так далеко! Навіщо тобі проблеми? Забудь»! — але я не послухав їх, попри все поїхав, щоб вивчити Україну, щоб побувати на батьківщині мого тата. І я дуже щасливий, що скористався такою нагодою.

— Що знають британці про Україну, можливо, з телебачення, програм?

— Зараз є багато ресурсів, щоб почерпнути інформацію про вашу державу. Коли Україна стала незалежною, не так багато людей цікавилося її долею, та зараз через проблеми на Донбасі люди дізнаються більше про Україну. Я не дуже вникаю у політичні справи, але насправді ситуація на Сході України дуже сумна. Це війна, і мені надзвичайно прикро. Ще одне питання – туризму. Жителі Лондона, Манчестера чомусь більше відпочивають у Єгипті, у Марокко. Чому не приїхати в Україну?! Тут дуже привітні люди, і вони, як на мене, були б дуже раді бачити туристів із Західної Європи.

— Ви куштували українські страви. Які з них сподобалися Вам найбільше?

— Мені сподобалася полуниця зі сметаною. Українці важко працюють, але вони надзвичайно смачно готують і їдять смачну їжу. Я вперше в житті пив український квас, і цей традиційний напій мені сподобався.

— Які українські слова після закінчення табору Ви знаєте?

— Українська мова, дуже дякую, добрий день, до побачення, мама, тато, понеділок, вівторок, неділя. Мій тато розмовляв зі мною українською, коли мені було 3-4 роки, я відвідував суботню школу, але ніколи не розумів так багато українських слів. А тут, у Ратному, я вивчив чимало нового.

Ніколас є членом клубу вивчення української культури в Ковентрі. Він весь час, коли перебував в Україні, занотовував українські слова. Він із задоволенням і захопленням слухав українські пісні, від яких у нього на очі наверталися сльози. Найбільше з усього чоловік полюбив українську пісню. І невипадково він відчуває такий внутрішній потяг до всього, що стосується України. Його батько виріс на Волині, але наприкінці Другої світової війни потрапив у Німеччину, звідти пізніше переїхав в Англію, там одружився з ірландкою. У подружжя народилося четверо дітей – сини Роман і Ніколас (Микола), доньки Томако (ірландське, українською Тамара) і Кетрін (Катерина). Поцікавилася, чому в українця прізвище Спенсер. Виявилося, що батько Ніка мав прізвище Миколайчук, але з часом змінив його на Спенсер, щоб у дітей у майбутньому не було додаткових проблем. Ніколас давно живе сам, хоча колись був одружений, та має чотирьох племінників від брата (сам брат уже помер) і сестри, які теж мешкають у Ковентрі. Ще одна сестра – у Канаді. Мамі Ніка уже 97 років, та діти щасливі, що вона іще є на світі.

Після того, як мрія чоловіка потрапити в Україну здійснилася, та ще й став у пригоді вихованцям ратнівської школи, він сподівається, що колись таки знайде можливість приїхати ще раз на батьківщину, але вже разом зі своїми рідними.

Марія ЛЯХ