Україна завжди славилася працелюбними, щирими,доброзичливими людьми. Такою людиною є мій дідусь Гайдучик Петро Сергійович. Я хочу про нього розповісти.

У дворічному віці він залишився без батька, господарював зі своїми дідусем Севастяном і бабусею Анною. У 1944 році вони померли від  тифу. Це була страшна хвороба, але мій дідусь і його брат вижили. Після цього жили та господарювали зі своєю мамою.

Коли через наше село проходив фронт, у 1945 році знайшли тяжко пораненого громадянина Татарської республіки Мімедемидова Рустима Аблякимовича. Мама дідуся, моя прабабуся, допомогла йому вижити, і він залишився для них вітчимом.

Дідусь закінчив семирічну школу. Він розповідав, що з         1 квітня до школи ніколи не ходили взутими. Бували заморозки, ноги червоніли, але це все дідусь терпів.

У 18 років був призваний до армії. У 1958 році був демобі-лізований і вступив у Володимир-Волинський технікум механізації та електрифікації.  Після його закінчення працював у «Ратнівській сільгосптехніці» на посаді інженера із впровадження нової сільськогосподарської техніки. З 1967 по 1977 рік працював бригадиром тракторної бригади. З 1977 по 1980 рік дідусь був головою сільської ради. Після цього працював до пенсійного віку інженером у колгоспі «Білорусь».

Я пишаюся своїм дідусем. Він працьовитий, справедливий, трудолюбивий, добрий господар. Я люблю спостерігати за його працею і кожного дня навчаюсь чогось нового.

А скільки у дідуся нагород!

Так, ще у 1973 році він нагороджений нагрудним знаком «Переможець у соцзмаганнях». 1988 року нагороджений срібною медаллю за досягнуті успіхи у народному господарстві. У липні цього ж року нагороджений орденом Дружби народів.

У 1990 році нагороджений нагрудним знаком за досягнуті успіхи у 12-й п’ятирічці. А 18 листопада 1993 року за значний особистий внесок у збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, поповнення державних продовольчих ресурсів Гайдучику Петру Сергі-йовичу присвоїли почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Також 10 січня 2004 року, у день зустрічі ветеранів району, у знак поваги за багаторічну, сумлінну працю на благо Рат-нівщини дідусеві подарували книгу «Ратнівська земля».

Мій дідусь є для мене прикладом в усьому. Це він навчає мене тому, що потрібно сумлінно працювати, ніколи не відкладати на завтра ту роботу, яку можна зробити сьогодні. І за це я його дуже люблю й поважаю, адже він гідно прожив своє життя.

Софія ГАЙДУЧИК,

учениця

с. Гута