Сучасна ситуація з використанням земель у Ратнівському районі досить складна. Загальна площа сільськогосподарських угідь становить понад 42 тисячі гектарів, з них понад 24 тисячі гектарів під ріллею, решта земель зайняті сіножатями, пасовищами, багаторіч-ними і лісовими насадженнями.

У користуванні сільськогосподарських підприємств району знаходиться 8 тисяч гектарів земель, 5 тисяч гектарів з яких під ріллею. Дві третіх від загальної площі займають землі, які обробляються в індивідуальному секторі.

Більшість цих земель стали придатними для ведення сільського господарства після проведення осушення територій ще за радянських часів. За словами начальника міжрайонного управління водного господарства Михайла Тимощука, площа меліорованих земель становить 60 тисяч гектарів, але нині лише 70 відсотків із них придатні для користування. На утриманні управління перебуває 560 км каналів міжгосподарської меліоративної мережі, значно більшу протяжність мають меліоративні канали внутрішньогосподарської мережі, переданої свого часу сільським радам.

Найбільш нагальними проблемами раціонального використання земель, за словами головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку райдержадміністрації Володимира Моголюка, залишаються взаємопов'язані фактори: осушувальна мережа, незважаючи на часткове її відновлення, перестала виконувати свої функції. Як наслідок – район потерпає від повеней і підтоплень, все більша кількість грунтів закислюється, що не сприяє зайняттю сільськогосподарською діяльністю на землях району та часто призводить до збитковості такої діяльності.

За словами Михайла Тимощука, до 1997 року за державні кошти відбувалося будівництво меліоративних споруд на території району, а з тих пір – тільки частково виділяли кошти для ремонту існуючих споруд. Краща ситуація спостерігається на тих територіях, які належать до міжгосподарської мережі. Що ж стосується внутрішньогосподарської, то за відсутності централізованого державного фінансування канали заростають, замулюються, виходить із ладу гідротехнічне обладнання. Відтак населення чи не щороку потерпає від підтоплення земель.

Однак протягом останніх років управлін-ня водного господарства за державні кошти займалося будівництвом Вижівського водозабору, за кошти грантового проекту здійснило відновлення Заболоттівської осушувальної системи.

Внаслідок неефективного функціонування меліоративної мережі грунти, які підлягають сільськогосподарському обробітку, а також через надмірне зволоження закислюються. У районі нараховується 20,6 тисячі га закислених грунтів, лише 13 тисяч – нейтральних. Значна частина з них потребує вапнування, тобто нейтралізації кислотності. Зважаючи на одвічну потребу грунтів у вапнуванні, за радянських часів діяли безкоштовні державні програми, за якими відповідно до потреб держава забезпечувала сільськогосподарські підприємства необхідною кількістю вапнякових матеріалів, що значно підвищувало родючість земель.

У 2005 році згорнулася остання програма з нейтралізації кислотності грунтів на території району – тоді припинилося вапнування земель сільськогосподарських підприємств СФГ «Пролісок» (с. Здомишель) та нині неіснуючого СВК «Дружба» с. Тур. Однак проблема, за словами Володимира Моголюка, полягає не стільки у вапнякових матеріалах, скільки у відсутності державного фінансування та складності доставки, адже за агрономічними нормами на 1 га закисленого грунту потрібно внести 4-5 тонн вапнякових матеріалів. Натомість, коли востаннє проводилась нейтралізація кислотності шляхом вапнування, матеріали завозили з найближчого родовища у селищі Луків Любомльського району і з їх доставкою були певні труднощі.

Ще одним фактором погіршення родючості грунтів є зменшення внесення орга-нічних добрив у зв’язку зі скороченням поголів’я ВРХ у сільгосппідприємствах та у населення району, що зумовлює зменшення шару гумусу в грунті.

Єдиним господарством у районі, яке на сьогодні виконує весь комплекс робіт із підвищення родючості грунтів шляхом внесення добрив, у тому числі і вапнякової селітри, залишається СТОВ «Ратнівський аграрій».

Поки держава за 25 років незалежності не розробила механізму порятунку земель у Поліських районах від паводків, підтоплень і закислення грунтів, колись відновлені родючі ратнівські землі знову заростають верболозами, кущами, закисають і перетвоюються в болота, стають дедалі непридатнішими для обробітку, та й ті, що використовуються у сільгоспугіддях, втрачають свою родючість. Силами місцевої влади і населення району ці питання вирішити неможливо. І чим пізніше це зрозуміють державні урядники, тим важче і з більшими затратами буде повернути ці землі до нормального стану, адже в майбутньому на них доведеться корчувати ліс.

Марія ЛЯХ