Ще зовсім недавно, у кінці квітня, у районній газеті «Ратнівщина» вийшла друком публікація про Михайла Кіперчука, який прожив в Україні 20 років зі своїх тридцяти без жодних документів і лише нещодавно отримав посвідку на постійне проживання. У селі Теребовичі пройшло вже шість років його свідомого життя, а він і не здогадувався, що у нашому районі живе ціла його родина. І хто б міг подумати, що «Ратнівщина» стане тим містком, завдяки якому Михайло Кіперчук віднайде родичів свого батька!

А сталося це так: житель села Зоряне Володимир Кіперчук, 1946 року народження, прочитав у «Ратнівщині» статтю про коріння та походження Михайла. Коли прочитав речення про те, що батька Михайла звали Юрієм, а діда – Феодосієм і жили вони у селі Червоний Маяк Херсонської області, а родом були з Адамівки, зрозумів, що таких збігів бути не може. Той Феодосій Кіперчук – точно його рідний брат! Обдумавши прочитане, Володимир Іванович зателефонував доньці Наталії, яка живе у Видраниці, розповів, що в Теребовичах живе їхній родич, і попросив, щоб донька з зятем завезли його туди. Наталія без вагань погодилась. І ось у неділю, 13 травня, Володимир та Галина Кіперчуки із Зоряного, їхня донька Наталія та Сергій із Видраниці і Ліза Кіперчук із Ратного поїхали в Теребовичі у пошуках родича.

Приїзд цілої делегації Кіперчуків став несподіванкою для сім’ї Михайла. Але коли родичі стали спілкуватися, переконалися, що все це недарма. І, напевно, не випадково доля завела Михайла на батьківщину його батька, діда і прадіда. А історія ця хоч і доволі заплутана, та все ж досить цікава.

У селі Зоряне, яке у середині 20 століття йменувалося хутором Зади і він належав до Адамівки, проживала родина Івана Кіперчука. Чоловік після смерті дружини залишився сам із трьома дітьми на руках. У тому ж селі овдовіла жінка – Ганна Пилипівна Токарська, у якої також було двоє дітей. Через певний час вдівець і вдова одружилися та народили в шлюбі ще семеро спільних дітей. Тож виховувало подружжя Кіперчуків аж 12 дітей. Іванових синів звали Феодосій (дідусь Михайла Кіперчука) і Яким (його в селі запам’ятали, як директора Зорянської школи, голову Поступельської сільради, та зараз він уже покійний) та дочка Марія, яка нині мешкає у Херсоні. Дітей Ганни Пилипівни звали Іваном та Настею, але вони також уже померли. Спільні діти Івана та Ганни народжувалися через 2-3 роки, і лише одна з них донька, решта шість – сини. Це Микола (1936 року народження, жив у Ратному, але вже помер, та залишилася його дружина Ліза Матвіївна), Ольга (1938 року народження, живе у Москві), Степан (1941 року народження, жив у Ратному, але вже помер). У 1944 році народився син Іван, у 1946-у – Володимир (наш оповідач), у 1949-у – Василь і останнім у родині Кіперчуків з’явився Сергій, який і нині мешкає в Ратному.

Володимир Іванович розповідає, що жили вони хоч і небагато, але дружно. Пригадує, що спали хто на лаві, хто на ліжку, хто й на підлозі, і на горищі, а Федось (так називали Феодосія рідні) спав на шафарні. Ніколи, пригадує Володимир Кіперчук, не рахувалися брати і сестри, чи рідні вони, чи ні – всі були рідними, близькими і однаково любили один одного.

Нас цікавило питання, як же так сталося, що Феодосій опинився далеко від родини на Херсонщині. Володимир Іванович розповів. Коли Федосеві виповнилося 14 років, він поїхав будувати Каховську гідроелектростанцію. Тоді «вербували» на такі роботи. На Херсонщині він і залишився. Одружився з дівчиною на ім’я Лідія. Стали вони жити у селі Червоний Маяк, яке однією вулицею тягнулося понад Дніпром. Працював Феодосій у колгоспі. Подружжя дало життя двом синам – Миколі і Юрієві. А вже Юрій став батьком Михайла. Тож вийшло, що Михайло Кіперчук – внучатий племінник тих Кіперчуків, які родом із Зоряного, а нині мешкають у Ратному, Камені-Каширському, Москві, Херсоні, Зоряному. Доля розкидала їх по світі так, що Марія, яка живе у Херсоні, навіть не знала, що неподалік, у Бериславському районі, живуть її родичі. Володимир Іванович пригадує, що єдиний раз він їздив із батьком у Червоний Маяк до брата Феодосія, коли був шестирічного віку. Та ту подорож запам’ятав на все життя.

Ось такі уроки підносить людям доля. Треба було побувати Михайлові Кіперчуку у Вірменії, Росії, на Херсонщині, щоб одружитися з волинянкою і після встановлення власної особистості віднайти завдяки публікації в газеті родину! Але після того, як Кіперчуки розв’язали клубок 70-річної давнини, вони щасливі, що ниточка від брата Феодосія, про нащадків якого вони зовсім нічого не знали, привела їх із Херсонщини на Ратнівщину.

Візитом до віднайдених родичів Кіперчуки задоволені. А коли вже збиралися додому, гостинно запрошували Михайла з дружиною Ольгою і дітками Владиславом та Адріаном приїхати в історичні для них місця – у Зоряне, де народився і виріс дідусь Михайла Феодосій. А ті пообіцяли, що обов’язково приїдуть і більше не дадуть родині загубитися на задвірках історії.

Марія ЛЯХ