Це приміщення колишньої котельні «газопроводських» будинків, які збудовані в центрі Ратного на початку 1960-х років.

Саме за нього і за територію навколо нього уже кілька років тривають суперечки між жителями будинків №№ 38, 40 та сім’єю Віктора і Людмили Семенюків, які викупили приміщення котельні та намагаються узаконити право власності на земельну ділянку навколо нього. У кінці 2016-го – на початку 2017 року земельний спір розгорівся з особливим розмахом, у середині 2017 року дійшло навіть до суду. Тож ми спробували ро-зібратися, у чому корінь проблеми.

27 вересня колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду ухвалила рішення залишити без задоволення апеляційну скаргу ратнівчанки Людмили Семенюк на постанову Ратнівського ра-йонного суду від 20 липня у справі за адмі-ністративним позовом до Ратнівської селищної ради про часткове скасування рішення селищної ради № 9/2 від 23. 12. 2016 року та за позовом Г. Шуляр, Н. Кіперчук і Є. Кальчук про скасування рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. Семенюк Л. І. для обслуговування котельні з подальшою реконструкцією під магазин для викупу у власність».

«Війна» за приміщення колишньої котельні та території навколо неї поблизу будинків №№ 38 і 40 («газопроводських», як називають їх старожили-ратнівчани) по вулиці Центральній у Ратному триває не один рік. На території поблизу вказаних будинків їхні жителі здавна мали господарські споруди – погреби, гараж. Однак документів на право власності на ці споруди у них не було. Коли ж стало відомо, що Людмила Семенюк виготовляє документи для узаконення права власності на колишню котельню та прилеглу до неї територію площею 0,0350 га, а нерухомість, яка знаходиться на цій території, підлягатиме знесенню, жителі будинків №№ 38 та 40 стали бити на сполох. Неодноразово, за їхніми словами, вони відвідували сесії селищної ради, на яких доносили до депутатів, що на території, яку відводять Л. І. Семенюк, знаходиться їхня нерухомість. 23 грудня 2016 року селищна рада прийняла рішення № 9/2 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. Семенюк Л. І. для обслуговування котельні з подальшою реконструкцією під магазин для викупу у власність». У пункті 5 цього рішення селищна рада рекомендувала       Л. І. Семенюк до наступної сесії вирішити питання щодо відшкодування збитків користувачам погребів у разі їх знесення. Коли питання Л. І. Семенюк поставили на голосування вже на наступній сесії, депутати утримались, так як Л. І. Семенюк із сусідами нічого не узгодила. Тоді Людмила Семенюк звернулася до районного суду з позовом до Ратнівської селищної ради про часткове скасування рішення від 23. 12. 2016 року, де йшлося про те, що пунктом п’ять цього рішення селищна рада перевищила свої повноваження. У відповідь на цей позов жителі будинку № 38 Галина Шуляр, Єлизавета Кальчук та Ніна Кіперчук звернулися до суду із зустрічним позовом до Ратнівської селищної ради про цілковите скасування рішення від 23. 12. 2016 року.

Судовий процес тривав кілька місяців. Кожне судове засідання відвідували сторони процесу, окрім представника відповідача – селищної ради. Суд визнав обов’язковою явку сторони відповідача, однак селищна рада подала клопотання про роз-гляд справи за відсутності відповідача, в якому зазначила, що «покладається на розсуд суду».

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вирішив позов Людмили Семенюк про часткове скасування рішення селищної ради від 23 грудня задовольнити повністю та визнати частково протиправним і скасувати пункт 5 рішення. Водночас суд задовольнив повністю і позов Галини Шуляр, Єлизавети Кальчук та Ніни Кіперчук про скасування рішення селищної ради від 23. 12. 2016 року, визнавши проти-правним та скасувавши його. У десятиденний термін Людмила Семенюк подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного суду з метою скасування рішення Ратнівського суду. 27 вересня відбулося друге засідання, і суд залишив без задоволення апеляційну скаргу Л. І. Семенюк.

Для кращого розуміння проблеми ми поспілкувалися з усіма сторонами судового процесу. На зустріч із журналістом зійшлися чи не всі жителі будинку № 38 – і жінки, і чоловіки, частина жителів будинку № 40. Вони один поперед одним розповідали історію кількарічної давнини.

— Наш будинок (№ 38. – Авт.) звели ще у 1961 році. З тих пір ми користувалися прибудинковою територією. Вивішували навпроти будинку прання, мали невеличкі грядочки, спорудили погреби, яким зараз уже по 50 років буде, — розповідає Єлизавета Кальчук – 83-річна пенсіонерка, до речі, заслужений працівник легкої промисловості УРСР.

— Між будинками 38 і 40 свого часу спорудили котельню, яка забезпечувала централізоване опалення «газопровідських» будинків, — долучається до розмови Ніна Кіперчук. — Коли жителі встановили особисті газові котли, обладнання з котельні забрали, а приміщення залишилося. Поблизу котельні йде підземний газопровід, по якому надходить газ до будинків по провулку Газіна. Там же прокладені каналізаційні комунікації. То навіщо Семенюкам земельна ділянка, на якій не можна здійснювати повномасштабне будівництво? Чи вони через цей пункт переступлять?!

— Ще кілька років тому пішли поголоси про те, що Семенюк хоче викупити котельню і продати. Тоді ж на приміщенні котельні він написав «Продам» і свій номер телефону, — продовжує Галина Шуляр, 74-річна пенсіонерка. — Ніхто проти не був, бо ми й не здогадувалися, що туди потрапить і наша нерухомість. Коли ж виявилося, що поза нашими спинами Семенюк оформляє земельну ділянку у 3,5 сотих і туди потрапляють погреби Ліди і Ніни, ми перестали мовчати. Мій гараж збудований впритул до котельні. Якщо котельня відійде Семенюкам, його знесуть. Ми не можемо узаконити погреби без попереднього планування території селищною радою, а Семенюк земельну ділянку може. Ми пояснювали в суді, що і 50 років тому, і зараз жити в квартирі будинку, в якому немає підвального приміщення, не облаштувавши погріб на вулиці, неможливо.

— Коли нам стало відомо, що Семенюк має намір привласнити грядки і погреби,  ми звернулися до селищної ради із колективною заявою, в якій просили надати дозвіл на приватизацію земельних ділянок, якими ми користуємося. Нам відповіли, що це неможливо. А Семенюкам можна?! – обурюється житель будинку № 40 В’ячеслав Пінкевич. — Чому представник селищної ради не з’явився жодного разу на суд, щоб довести законність рішення селищної ради? На сесії, де ми були присутні, розповідали про те, що рішення законне, а на суді цих доказів не надали…

— Просто з-під носа забрати шмат землі і привласнити наші погреби, — з обуренням говорять жіночки, — це вже вибачте! Береш котельню, бери, але чужого не займай! У селищній раді нам пояснювали, що не можна у центрі селища мати грядки. Ми це розуміємо. Молодь пропонувала, що зробить там для дітей ігровий майданчик, насадить квітів, нехай буде зелена зона замість грядок. Весь цей час, коли ми стали проти-стояти Семенюкам, вони принижували нас, обзивали позаочі, а коли зрозуміли, що без погодження із сусідами нічого не вийде, пропонували гроші. Але ж справа не в грошах, а в справедливості. Вони до суду звернулися. Ми про це випадково дізналися. Але якщо наші інтереси зачіпають у суді, то як нічого не робити?! Добре, що Віталій (Віталій Бірук, депутат районної ради, голова постійної комісії районної ради з питань освіти, культури, духовності, депутатської діяльності та етики, захисту прав людини, законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю та у справах сім'ї, молоді та спорту. – Авт.) доніс до суду нашу позицію, і суд розібрався в цьому.

Поцікавилися і позицією іншої сторони конфлікту – сім’ї Семенюків. Коментар надав Віктор Семенюк:

— Право власності на будівлю у нас є. У 2006 році було вироблено всі документи, узгоджено з архітектурою, з усіма службами. Містобудівне обґрунтування про призначення цієї будівлі є. Всі технічні умови, які передбачені законодавством, були виконані. Потім належним чином треба було оформити земельну ділянку. Сесією Рат-нівської селищної ради було прийняте рішення виділити земельну ділянку у розмірі 3,5 сотих. Рішення було прийняте тільки з умовою, що ми маємо узгодити всі питання з жителями, які є власниками погребків. Ця земельна ділянка перебуває у комунальній власності селищної ради, і в цих жителів немає ніяких прав на цю земельну ділянку, вони юридично не оформили ніяких паперів, в них немає права власності. Оскільки рішення було прийняте, моя дружина по-людськи пішла до людей. Ніхто не захотів навіть слухати про компенсацію. Я проплатив усе, виготовив кошторисну документацію, навіть був присвоєний кадастровий номер. Прийшла сесія, і всі депутати утрималися. Тоді я на попереднє рішення подав до суду. Суд задовольнив мій позов, але й скасував рішення колегіального органу виділити земельну ділянку. Мотивували тим, що знайшли один пункт, що не було у 2006 році погоджено з «Львівпроектом». Я вже зараз взнавав за це, ніяких погоджень не потрібно. Це мене за мої політичні погляди хочуть зламати на місцевому рівні. Я завжди діяв у межах закону. Хай селищна рада дасть їм землю у другому місці! Документи виготовлені. То що мені зараз – подарувати чи сказати: «Люди, вибачайте, ви маєте право, а я не маю ніяких прав?!» Я є платником податків багато років. Я хочу там щось зробити, облаштувати. «Шанхай» розведемо в центрі міста! Я купив її, я хочу щось зробити! Як мені працювати? Як мені податки сплачувати? Не має бути самоуправства з земельними ділянками! Я борюсь за те, щоб у нас була правова країна, щоб у нас закон був на першому місці. Ми ж самі створюємо прецедент, а потім кричимо, що беззаконням займаємося. Є закон чи нема? Там же спочатку була написана заява на шість з половиною сотих. З цими людьми було погоджено, що я відступаю на три з половиною сотих, вистачить. Пройшов час і почалося знов. Їм вже три з половиною сотих багато. Виходить, що закон на боці тих, хто взагалі ніяких прав не має?! Так не може бути. Я не порушив ні одного пункту законодавства, – емоційно завершив Віктор Семенюк.

Про те, як же так сталося, що в цьому клубку протистояння суд прийняв рішення на користь власників погребів, розповів Віталій Бірук, який представляв інтереси жителів будинку № 38 у суді:

— Колегія суддів апеляційного суду ви-знала, що у разі відсутності детального плану території передача земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється, а план детального планування цієї території, як відомо, не розроблений. Планування територій на місцевому рівні здійснюється селищною радою шляхом розроблення та затвердження детальних планів території. Підготовка та подання на затвердження відповідних програм належать до самоврядних повноважень селищної ради. Постає питання, чому депутатам селищної ради був запропонований проект рішення, яке не відповідало вимогам закону? На сесії селищної ради я зазначав про необхідність попереднього розроблення детального плану території. Однак ці зауваження не були взяті до уваги депутатським корпусом та спеціаліс-тами, які готували проект рішення. Колегія суддів також встановила, що рішенням селищної ради порушені права та законні інтереси Єлизавети Кальчук, Галини Шуляр та Ніни Кіперчук, які виявили бажання узаконити фактичне користування спірною земельною ділянкою з підстав тривалого користування погребами і гаражем. До того ж містобудівне обґрунтування розташування об’єкту Людмили Семенюк не відповідає вимогам закону, оскільки не погоджене з Львівським інститутом «Містопроект», про що її зобов’язувала селищна рада.

Звернулися у селищну раду за роз’ясненням ситуації, що склалася. Прокоментував її керуючий справами селищної ради Вадим Козловський:

— Семенюки розробили проект ще у 2006 році відповідно до містобудівних умов та обмежень. Дозволялося не розробляти плану детального планування території, що зараз вимагається і через що суд відмінив рішення селищної ради від 23 грудня 2016 року. Проект був розроблений і погоджений. Ми його затвердили, але у зв’язку з тим, що люди приходили і казали, що там знаходяться погреби, хоча документів на них немає і це вважається самовільною забудовою, ми врахували їхню думку. Комісія у складі депутатів селищної ради виїжджала на місце і обстежувала. Вона рекомендувала сесії п’ятим пунктом включити в рішення обов’язкове узгодження питання з власниками погребів, тільки після чого Людмила Семенюк мала би право виготовляти технічну документацію. Лише після погодження з власниками документи мали би бути затверджені. Незалежно від рішення касаційного суду доля земельної ділянки залежатиме і від депутатів селищної ради. Можливо, у майбутньому доведеться розробляти план детального планування території, проводити громадські слухання, але люди повинні надати обґрунтування, що ті погреби побудовані законно. Їм треба виготовляти технічні паспорти, оформляти право власності на землю. Руїни котельні не прикрашають Ратного і робити там щось потрібно, але врахувавши інтереси усіх сторін.

В ухвалі апеляційного суду зазначено: «Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі», — отож апеляційну скаргу залишили без задоволення.

Людмила Семенюк звернулася до суду третьої інстанції з касаційною скаргою. Як далі розвиватимуться події, невідомо. Проте, як прогнозує Віталій Бірук, селищній раді доведеться розробляти план детального планування території з метою визначення прибудинкових територій будинків №№ 34-40 з урахуванням інтересів і жителів цих будинків, і інших осіб, які у власності мають нерухоме майно. Виграє чи програє у цьому процесі якась зі сторін конфлікту, невідомо. Проте, як би не розвинулися події, власники погребів і жителі будинків хочуть справедливості і готові в рамках закону виготовляти всі потрібні документи, а сім’я Семенюків прагне довести до логічного завершення процес оформлення документів на котельню і прилеглу територію, на що вона потратила чимало грошей, і поступатися просто так не бажає.

Марія АНДРІЄНКО