Нещодавно у Годині відгуляли весілля. Скажете, що тут дивного? Невеличке село, в якому всього до двадцяти мешканців, не те, що старіє, а відходить потихеньку в небуття. Тут всі жителі давно пенсійного віку, окрім однієї подружньої пари Віктора та Валентини Трофимуків, у яких двоє діток старшого шкільного віку. А ще довго засидівся у парубках Віктор Баран, який і став на рушничок щастя у День закоханих, 14 лютого. Кажуть, чоловік надзвичайно доброї натури і майстер на всі руки, але доля так розпоряджалась, що жив без пари. А тут, мало що не в п’ятдесятирічному віці, Віктор одружився, дружина в нього з Млинового. Було гучне весілля, раді та щасливі і молодята, і їхні родичі та друзі. А наступного дня за народним звичаєм гості посадили батька нареченого на віз — бо він одружив останнього із синів – і з піснями та «ста грамами»  возили його по селу.

Тож є сподівання, що невеличке село Годинь, на краю якого красується озеро Любовель, за полями якого уже інша держава – Білорусь, якщо молодята залишаться в ньому, наповниться дитячим щебетом. Тим більше, що на початку нинішнього року народилася дитинка, батьки якої, хоч і проживають у Млиновому, та прописані у Годині, а разом з ними і дитя.