Бобри — будівельники і господарі хороші

Бобер вважається одним з найкрупніших представників гризунів. Із малих літ з перших книжечок дітки дізнаються, що бобри і будівельники та лісоруби хороші, акуратні і запасливі господарі. Живуть на берегах різних водойм, які не промерзають до дна. Прекрасно плавають, під водою можуть залишатися на 4-5 хвилин і за цей час пропливти до 750 метрів. Для бобрів важливі наявність листяних лісів, прибережної водної і трав'яної рослинності. На річці сімейна ділянка може сягати довжиною від 300 метрів до трьох кілометрів.

Для житла тварини будують хатки, роблять загати, копають нори. Для будівництва в біль-шості використовують породи м'яких дерев: осику, вербу. Інколи навіть не гребують молодими березами та дубками. Тут у пригоді їм стають потужні і міцні різці: тонке деревце гризуни звалюють кількома укусами, а товщі спилюють за 3-4 хвилини. Бобри люблять спокійний спосіб життя. Тримаються наодинці, парами або цілими сім'ями. А сім'ї -  це тато, мама і діти цьогорічного та минуло-річного приплодів. Бобренята з'являються раз у рік. Весілля у бобрів буває в січні — лютому. А поповнення сімейства чекають на початку літа. Перед пологами самець покидає житло, а самка протягом двох місяців виховує 3-5 бобренят. Діти народжуються зрячими, покритими шерстю і вже на третій день можуть плавати. У віці 3-4 тижнів вони їдять зелені корми, але ще два місяці живляться молоком. У три роки бобри стають самостійними і покидають житло. У природі живуть вони 20-23 роки.

Ця тварина з вини людини мало не зникла з лиця нашої планети в недалекому минулому. У результаті неконтрольованого полювання на початку минулого століття у Радянському Союзі майже всі бобри були знищені, а збереглося всього кілька сотень на чотирьох невеликих територіях у басейні Дніпра, верхів'ї Єнісею. Врятувало їх від повного знищення тільки те, що в 1922 році полювання на них повсюдно було заборонене, а ще створено декілька заповідників. У той час і виникла приказка: «Не вбивай бобра, бо не матимеш добра». І це не тому, що якесь нещастя прийде у сім'ю, а були дуже великі штрафи за вбиту тварину.

Бобри давно вже не червонокнижні тварини. А ось охочих полювати на них нема. У наш комерційний час, коли все ви-мірюється прибутками, бобер став неходовим товаром. Шкура з нього знецінилася і коштує в межах 100 — 200 гривень. М'ясо теж не всі їдять. Тому нарешті бобри стали вільніше  почуватися на своїх територіях.

Якщо в 1953 році по всій Україні налічувалося 200-250 особин бобра, то, напевно, їх чисельність на території Залу-хівської сільської ради цю цифру нині буде переважати в кілька разів. Адже озера Волянське і Святе, канали, що їх з'єднують з озером Білим, а також меліоративні канали і взагалі низька місцевість стали улюбленим місцем для їхнього розмноження. Сюди зубасті «терористи» прийшли з Білорусі. Пригадується кінець 70-х років попереднього століття. Тоді бобри проживали на берегах Хабарищенського каналу при впадінні його в озеро Біле. Навіть місцеві браконьєри вночі полювали на них. Шкура в той час була в моді, та й коштувала, звісно, дорого. Пригадується з історії, що бобровими шкурами платили данину Золотій Орді, одягали Схід і Захід.

Однак браконьєри не зупинили зменшення чисельності цих тварин. Вже у 1995 році бобри повністю володіли Хабарищенським каналом, довжина якого 4400 метрів. А харчі та матеріали для будівництва житла доставляли за 200 метрів із найближчого лісу в урочищі Гура. Навесні того року лісник Михайло Мартинець показав мені спиляних бобрами більше двадцяти осик діаметром 20-30 см. Частина з них була розчленована на шматки різної довжини, а деякі — вже сплавлені до своїх домівок. Ці трудяги не побоялись великої відстані, а ще різних перешкод — високих купин, густого очерету, що траплялись на їхньому шляху.

Проте останнім часом бобри почали завдавати шкоди сільському господарству. На початку становлення  нашої незалежної держави КСП «Залухівське» за свій кошт почало осушувати болота на площі близько трьохсот гектарів із заходу від озера Волянського. Прокопали меліоративні канали. Проте господарство стало занепадати, і на оранку грошей не ви-стачило. Вищі клаптики «осушеної» землі самовільно зайняли жителі Щитинської Волі. Садили картоплю, сіяли моркву, зернові. А вже до десятка років, як узбіччя меліоративних каналів почали заселяти бобри. Почали будувати загати, «ділити» з господарями моркву. Люди руйнували греблі, але нічні трудяги їх швидко відновлювали, робили ще більшими. І тут у двобої з людиною перемогли бобри. Господарям довелося відмовитись від своїх нивок. Колишні осушені землі позаростали лозами та іншими чагарниками. Тепер тут не пройти і не проїхати. А місцина стала справжнім заповідником для бобрів.

Така доля вже спіткала і Залухівську осушувальну систему, здану в експлуатацію 1981 року площею 1653 га. На її землях жителі сільської ради утримують свої земельні паї. Населення сільської ради з року в рік зменшується. Якщо на 1 січня 2010 року тут проживало 1075 жителів, то на початок цього року лише 910 осіб. Таким чином багато земельних паїв стають нічийними. Ніхто їх не бере в оренду, тому вони поступово заростають чагарниками і стають непридатними для вирощування сільськогосподарських культур. Меліоративні канали, передані на баланс сільської ради, позаростали. У багатьох місцях вже господарюють бобри. Їхні загати в дощові роки спричиняють підтоплення посівів. Тож деякі селяни відмовились від торфовищ і позаймали ділянки на піщаних землях. Колись родючі торфовища перетворюються в неугіддя. І це роздолля стає на користь бобрам.

Після зими, коли вже добре потепліє, дорослі діти бобрів покидають сім'ї і вночі шукають місце під нове житло. У цей час у Щитинській Волі не обходиться без різних бобрових пригод. Був випадок, коли господиня вранці йшла годувати корову, а в сараї в кутку зустріла… зляканого зубатого «окупанта». Очевидно, бідолаха не знайшов місця під майбутнє житло. А, можливо, злякався тамтешніх собак. Інший випадок, що трапився кілька років тому, закінчився трагічно для бобра. Колишній лісник Володимир Д. вранці ішов на автобусну зупинку. Тут йому дорогу перебігала тварина. Він вирішив налякати її, тупнувши ногою. Однак бобер розвернувся і вхопив чоловіка за ногу. Добре, що поруч була жердина. А могла б пригода закінчитися гірше. Переляканий чоловік отримав значні рани кінцівки. Так як до районної лікарні більше півсотні кілометрів, за допомогою до лікарів не звертався, а лікувався самотужки.

Низька болотиста місцевість дозволяє жителям сіл утримувати на своїх садибах ставки. Понад два десятки господарів Щитинської Волі у своїх невеличких водоймах (більшість із них мають розмір 10 х 10 м) розводять карасів і линів. Бобри вже добрались і до них. Господарі, у яких водойми недалеко від бобрових поселень, прив'язують біля них на ніч собак. Непроханих гостей довелось позбуватись Миколі Магдисюку, Віктору Марчуку та Володимиру Денисюку.

Останнім часом бобри не гребують місцем — аби тільки вода була. Навіть невеличкий рівчак або потічок – і тварини постараються й самі собі створять комфортні умови. Такий рівчак водяні «архітектори» облюбували в кінці вулиці Тихої і побудували собі дві хатки. Набагато громіздкішою їхня «споруда» виглядає у провулку Калиновому. Кілька років живуть бобри поруч із провулком Східним, а в цьому році добрались і до вулиці Лесі Українки. Боброве житло знаходиться від людських осель за якихось 50-70 метрів. Але це не заважає гризунам вести повноцінний спосіб життя. Ось що про них розповідає житель села Василь Магдисюк:

— Хоча бобри з нами по сусідству, проте ніхто із членів сім'ї тварин не бачив. Зрідка вдень чути, як полощуться у воді. А працюють уночі. Чути, як шкребуть зубами, а потім падають дерева. На шелест бобрів постійно гавкають собаки, але звірки не звертають на це  уваги, займаються своєю справою. Торік восени, коли підсохло, я назбирав дві фури дров, переважно це були осики. Якщо зайти далі по воді в ліс, то можна побачити десятки спиляних дерев. Від кущів лози залишаються невеличкі пеньки у вигляді заструганих олівців, а решту «матеріалу» забирають на поживу. У цьому році бобри валять вже й берези. Непошкодженими залишаються вільхи. Мокра весна принесла у ці краї багато води, тож дійти до бобрових хатинок можна тільки в рибальських чоботях.

Головними ворогами бобрів залишились вовки та лисиці. У цьому році появились вовки у прикордонній зоні з Білоруссю. Лінія кордону тут пролягає за два кілометри від села. У сусідньому Повитському лісництві Кобринського району Білорусі кілька разів організовували полювання на хижаків. За словами лісника Щедрогірського лісництва Ярослава Гурича (він постійно спілкується зі своїм колегою з Білорусі), мисливці вполювали аж п'ять хижаків. Але вовчі сліди можна побачити навіть зараз на українській території. Тому бобрів зменшилося у прикордонній з Білоруссю території в урочищах Кобилля та Підсадоче. Невідомо, чи самовільно вони покинули обжиті місця, чи постраждали від сіроманців.

Однак кількість зубатих «терористів» на території Залухівської сільської ради зростає. Щороку збільшується кількість їхніх помешкань. Чи не стане згодом бобрам у цій  місцині теж затісно? Чи не помандрують вони далі на південь? Невідомо, якими наслідками це обернеться для довкілля. Цю проблему повинні вирішувати природоохоронні органи. А, може, природа сама врегулює цей процес. Бо ще стільки зубатих «терористів» у цих краях не було.

Микола Денисюк

с. Щитинська Воля