МАЙЖЕ КОЖНА СЬОМА ХАТА У ЗАЛІСАХ – ПУСТКА

Село Заліси невеличке, та ще й  статистика по ньому не втішна – село вимирає. Тут майже кожна сьома хата  — пустка, а  всього нараховується 481 будинок, з яких майже 65 пустують. Окремі з них старі-престарі, але люди не поспішають їх продавати, правда, декілька залісчан все-таки будується на старих дворищах.

У чому ж причина, що село так пустує? — спитала у секретаря сільської ради Любові Жерш. А причина проста — у селі немає газу.

І якщо раніше люди мріяли про газифікацію села і про це йшла мова під час кожних виборів, то зараз з цього приводу замовкли,  знаючи ціну будівництва газопроводу і голубого палива. Звикли вже до твердого палива, до печей і грубок.

Періодично залісчани замовляють зріджений балонний газ у Старій Вижівці, особливо, коли наближається престольний празник – хочеться своєрідного свята і на кухні.

До речі, кожна третя сім’я минулого року отримала субсидії на тверде паливо – вперше так багато сімей за всі роки.

МИНУЛОРІЧНІ РЕКОРДИ СЕЛА

Cільська рада у Залісах функціонує впродовж двадцяти трьох років. Минуло року  вперше за всі роки у Залісах зареєстрували дванадцять новостворених сімей, хоча весіль відгуляли іще більше – хтось реєстрував свій шлюб у Заболотті,  хтось в інших населених пунктах — за місцем проживання нареченої чи нареченого. Ра-ніше одружень реєстрували всього по 4, 5 чи 6 у рік.  Втішним є і початок нинішнього року, хоч весіль і не було, та вже народилося двоє діток і лише один чоловік помер, що змінило демографічну картину, яка щорічно засвідчує: смертність значно переважає народжуваність. Ось хоча би взяти минулий рік: народилося  семеро діток, а померло 24 особи.

СЕЛО ГОРДИТЬСЯ ЗАХИСНИКАМИ ВІТЧИЗНИ

Село хоч і невеличке, та багато юнаків,  молодих чоловіків  пішли на захист своєї держави і є учасниками бойових дій в зоні антитерористичної операції.  Лише зараз проходять службу в зоні АТО Михайло Макаревич, Василь Козловський, Анатолій Козловський, Євген Козловський та Олександр Денисюк.  А всього було мобілізовано до лав Збройних сил України, окрім названих, п’ятнадцять чоловіків: Богдан Карпук, Іван Глинянко, Олександр Корецький, Віктор Пшеднік, Олександр Менько,  Юрій  Кухта, Андрій  Шикотюк, Василь Мельничук,  Микола Корецький,  Віктор Корецький, Андрій Шпак, ще один Олександр Корецький,  Андрій Соботович та Максим Арендарук відразу ж після строкової служби потрапили в зону АТО, а ще  — прикордонник — Дмитро  Калінчук.

У селі проживає  300 чоловіків від 20 до 54 років –  кожен п’ятнадцятий із них виконував свій військовий і синівський обов’язок в зоні АТО.

Дивуйся, чи не дивуйся, але жоден із учасників АТО не взяв місця під будівництво індивідуального житлового будинку у селі. Лише декілька написали заяву в Ратному. І троє з них отримали по два гектари землі у селі для ведення особистого селянського господарства.

В цілому ж в селі лише восьми людям минулого року були ви-ділені земельні ділянки під будівництво, новосіль не справила жодна із новостворених сімей, позаминулого року лише три.

БУМ НА ЗАКОРДОННІ ПАСПОРТИ

У селі проживає 1141 житель, з яких 314 – пенсіонери,  185 осіб віком від 6 до 17 років, і сто хлопчиків та дівчаток  до 6 років.  Трохи більше півтисячі  осіб – люди працездатного віку,  серед яких мало що не всі безробітні,  з півсотні працює  у селі,  і  стільки ж  -  за кордоном.  Жіночок з 15 – санітарки на Білорусі, чоловіки виїжджають у Київ та Москву, аби заробити копійчину – і хто заробив, відразу ж видно: і  розбудовуються, і живуть багатше. Декілька чоловіків працює в Ратному, переважно вони зайняті у будівельній галузі.

Останнім часом залісчани масово стали виробляти закордонні паспорти – чоловіки переважно їдуть у Польщу на пилораму, жінки – на польові роботи.

Залісчани, ті, які нікуди не виїжджають в пошуках кращого хліба, заробляють копійчину вдома,  особливо влітку на чорницях. Масово сіяти моркву чи садити картоплю на продаж – це не їхнє ремесло – бідна земля. Одиниці проживають лише на соціальну допомогу та  пенсію.

Щодо пенсіонерів — найстаріший чоловік у селі  Федір Климович Шпак, якому у березні 91 рік, він єдиний учасник бойових дій у Другій світовій війні, інвалід війни, а серед жінок – 93-річні Васса Свіржевська та Євдокія Горох.

А КОРОВУ ТРИМАЮТЬ ДАЛЕКО НЕ ВСІ

У селі всього дві сім’ї, які тримають по три корови: Петро Володько та Юрій Тарасюк, вони отримали і доїльні апарати.  Декілька сімей тримає дві корови і багато сімей – жодної. У селі зареєстровано на утриманні селян лише 263 корови – це на 481 будинок разом із пустками.

Дехто утримує кози та вівці, і 84 сім’ї – коней.

У селі зареєстровано 73 трактори, два вантажних автомобілі та 3 зернових комбайни.

КОЖНА ТРЕТЯ ДИТИНА –

У ЦЕРКОВНОМУ ХОРІ

Діти із задоволенням відвідують Божий храм, настоятелем якого є отець Валентин, його дружина – регент.  І діти дотримуються дисципліни – якщо ходять, то ходять, без поважних причин не пропускають служби у Церкві. Навіть ті, хто закінчив школу і навчається у вищих навчальних закладах, приїжджаючи додому на вихідні чи канікули,  – відразу ж до храму і разом з меншими співають у дитячому хорі. Дітки не лише навчаються Божого слова,  священик та матушка дбають і про їхнє виховання та відпочинок: разом їздять на екскурсії, ходять у походи, навіть на рибалку,  займаються спортом, беруть участь у різних змаганнях.

НА ТЕНІС — УСІ ГУРТОМ

Юнаки та молоді чоловіки села нинішньої зими отримали хорошу звичку: щовечора ходити до школи на… теніс. А згуртував їх священик Валентин, який разом з ними грає та ще й веде мову на різні духовні теми, аби таким чином показати юнакам дорогу до Бога, до Божого храму. На гру приходить щоразу до двадцяти молодих людей. Чемпіон – отримує приз, хто програв – своєрідну покару: пробіжка до трьох кілометрів. Біжить з ними і  священик, а що робити, якщо програв?! А приз також своєрідний – відпочинок, звільнення від бігу. Ну, хіба ж робота із молоддю священика не захоплює і не варта наслідування?!

Валентина БОРЗОВЕЦЬ