Наступного дня після відкриття виставки у Волинському обласному краєзнавчому музеї, присвяченої 100-річчю від дня народження нашого видатного земляка Олега Штуля-Ждановича, його син Данило, який спеціально прибув із Парижа, відвідав (вдруге) село Заліси, де до війни служив священиком його дід, теж Данило Штуль, і де похована його бабуся. Разом із ним приїхав виконувач обов'язків голови Проводу ОУН (державників) Віктор Світайло з Києва та провідний співро-бітник обласного краєзнавчого музею наш земляк Богдан Зек, який, власне, і є ініціатором вшанування пам'яті Олега Штуля-Ждановича на Волині.

Біля сільського кладовища гостей зустріли староста Заліс Віктор Корецький та місцевий священик отець Валентин. Усі разом відвідали могилу Антоніни Штуль, яка знаходиться зразу за капличкою і яку дбайливо доглядають прихожани (до речі, Данило Штуль цікавився, що означають різнокольорові стрічки, якими були обв'язані практично всі надгробні хрести і пам'ятники).

Наступна зустріч відбулася в Заліський школі, де гостей чекали вчителі на чолі з директором Валентиною Карпук та учні старших класів. Діти отримали унікальну можливість самостійно задати запитання таким непересічним співрозмовникам і почути відповіді з перших вуст. Їх цікавило, як сприйняв Данило Штуль вихід книжки про його батька; що запам'ятав з його розповідей про Заліси; чи продовжував він його політичну діяльність; яка зараз українська діаспора у Франції та яке ставлення там до неї, чи не перешкоджає влада діяльності українських громадських організацій.

Данило Штуль розповів, що Заліси були останньою парафією його діда на Волині. Батько приїжджав сюди, коли вчився у Кременці, а потім у Варшавському університеті. Але якихось цільних спогадів про село немає. Пригадує з його розповідей, що дід тримав корову і коня, яким обробляв свою землю, бо доходів з церкви не вистачало; що місцеві жителі були дуже забобонні й більше довіряли знахарям, ніж фельдшерам, і, аби людина повірила в дієвість ліків, їй треба було сказати, що перед кожним прийняттям треба «пошептати»; зими в ті роки були такі сніжні, що коли батько приїжджав на Різдво на канікули, то намагався добратися додому завидна, бо вночі у селі можна було заблудитися.

Що ж стосується його батька Олега Штуля, який довгий час аж до своєї смерті у 1977 році очолював Провід ОУН (мельниківців) і був редактором газети «Українське слово», яку видавав в еміграції, то про нього вийшла книга спогадів його друзів і колег «Париж Олегові Штулеві», а потім у перші роки незалежності України — збірка «Ціною крові», де були вміщені окремі ви-брані статті Олега Штуля. Тож книжка Богдана Зека «Олег Штуль у боротьбі за Україну», яка вийшла у 2013 році, стала поворотним моментом у відродженні пам'яті про Олега Штуля в Україні і саме на Волині.

Богдан Зек продовжує працювати над цією темою далі, тож, безумовно, за якийсь проміжок часу побачить світ більш ґрунтовна його книга про нашого земляка, визначного діяча українського національно-визвольного руху. А поки що він подарував для шкільної бібліотеки «Календар пам 'ятних дат Волинської області на 2017 рік», де вміщена і його коротка стаття про Олега Штуля; збірник наукових статей «Етнографічне музейництво в Україні і на Волині» та зовсім свіжий збірник статей наукової конференції, яка відбулася у Волинській духовній академії, присвяченій історії православної церкви на Волині. Там є і стаття Богдана Зека про священика Данила Штуля. Автор люб'язно погодився надати її для нашої газети, тому тут процитую лише один фрагмент із неї, а саме фразу з протоколу допиту священика радянським слідчим у 1945 році: «Я розумів, що українці повинні шляхом боротьби досягти такого положення, щоб бути рівноправними серед інших націй». Вже з цих слів можна зробити висновок, що вплив батька на формування свідомості його синів (а молодший, Василь, у роки війни був співробітником газети «Волинь», яку видавав у Рівному письменник Улас Самчук, і загинув в УПА у 1943 чи 1944 році) був визначальним.

Віктор Світайло, в.о. голови Проводу ОУН (д), сказав, що для нього дуже зворушливо бути серед щирої української, волинської громади, в будинку, де жив от. Данило Штуль, його сини Олег і Василь, де бувала Олена Теліга. Він наголосив, що Олег Штуль належав до оунівської еліти. Це були люди, які все своє життя віддавали Україні. І якби кожен з нас зробив хоч незначну частину того, що Олег Штуль, Україна була б сьогодні зовсім іншою. Тому що, як писав інший видатний українець, старший товариш О. Штуля Олег Ольжич, ніхто, крім нас, не збудує нашу державу, бо держава будується не в будучині (тобто в майбутньому. — Д.М.), держава будується нині.

Після зустрічі в школі гості відвідали церкву Параскеви Сербської, де служив священик Данило Штуль. Двері її гостинно відчинив старовинними ключами нинішній настоятель о. Валентин. У ході подальшого спілкування виникла ідея, яку взявся втілити староста села Віктор Корецький, до 100-річчя від дня народження Олега Штуля відкрити на приміщенні школи меморіальні дошки на його честь та на честь Олени Теліги.

Дмитро МОРОЗ