НА РАТНІВЩИНУ ІДУТЬ «НОВІ СЕЛЯНИ»

На ратнівщину1 На ратнівщину4 На ратнівщину2Ще чотири роки тому, у лютому 2013-го, Забродівська сільська рада прийняла рішення на вимогу жителів сіл Лучичі, Заброди та Якушів створити громадські пасовища. 

Не обізнана з тонкощами українського законодавства людина зниже плечима: і що тут такого?  Ваша земля, то й робіть на ній, що хочете. Але річ у тому, що тут є одне «але», причому дуже велике: згідно з чинним на сьогодні земельним законодавством, сільська рада має право розпоряджатися на свій розсуд лише тією землею, що знаходиться в межах населеного пункту. А тією, що за межами,  — розпоряджається держава в особі Головного управління Держгеокадастру в області і, перш ніж там щось робити, потрібно отримати його дозвіл.

Одне з таких пасовищ планували створити в урочищах Меживижівки та Зимник біля села Лучичі. Тягнуться ці в основному неугіддя від села до річки Вижівки і впираються в шосе Брест-Ковель. Проте нещодавно зовсім випадково сільська рада дізналася, що на їхній землі появилися самозвані «господарі», які збираються зайнятися там сільським господарством. Спочатку в це не повірили, бо ж ніхто в сільраду з жодними  запитами не звертався і навіть просто до відома не ставив (хоча формально, згідно з нормою закону, управління Держгеокадастру і не зобов’язане погоджувати з місцевою владою питання виділення земельних ділянок за межами населених пунктів).

У сільській раді зробили викопіювання з чергової кадастрової карти (плану) сільської ради для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Прізвища новоявлених «селян» у них викликали здивування, бо нікому не були знайомі: громадянин Роїк Юрій Андрійович  та  громадянка Фещенко Тетяна Святославівна. Обидва прізвища немісцеві, тому спробували знайти хоч щось про них в Інтернеті.  Про громадянку Фещенко немає нічого, а от громадянин Роїк знайшовся. Виявляється, він засновник і керівник зареєстрованої у Києві компанії «Дніпродім», основним видом діяльності якої є будівництво житлових і нежитлових будинків, а його домашня адреса (принаймні так вказано в  Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України) – село Домажир Яворівського району на Львівщині.

Чому будівельник і якась жінка (не виключено, що якимось чином пов’язана з ним, тому що земельні ділянки їм виділили поряд) вирішили зайнятися сільським господарством і чому обрали для цього саме Забродівську сільську раду – відомо лише їм. Але як вони потрапили сюди і як отримали документи – мають знати чиновники Держгеокадастру. І тут виникає багато запитань.

По-перше викликає здивування сама конфігурація земельної ділянки гр. Роїка  у формі підкови, бічні сторони якої з’єднані між собою лише тонкою лінією. Можна було б очікувати, що ділянка гр. Фещенко буде посередині, однак вона знаходиться на південь від ділянки гр. Роїка, впритул до неї.

А тепер  — найцікавіше: місце розташування ділянок. Пояснимо дещо на цій карті-схемі. Смуга, яка тягнеться з півдня на північ, — це шосе Ковель-Брест, чорна жирна лінія, що іде від дороги праворуч, — річка Вижівка. Тобто ділянка гр. Роїка розташована практично перед мостом через Вижівку біля лісокомплексу. Земля там – майже щирий пісок, на якій навіть дика трава добре не росте, лише якісь бур’яни та безсмертник. Правда, коли була скрута, люди тримали там трохи далі городи, але вже давно позапускали, тому що без гною там нічого не родитиме. І тепер та місцевість вже почала засіватися березою та грушами-дичками. Тож яким чином збирається хазяйнувати там гр. Роїк, сидячи в Києві, — незрозуміло.

— Не так було б шкода, якби цю землю взяв хтось із жителів нашого району, — обурюється Забродівський сільський голова Микола Калачук. — Зараз у Головному управлінні Держекспертизи в Києві проходить експертизу схема планування Ратнівського району, і в тому числі Забродівської сільської ради. Після її завершення ми збиралися розпочати виготовлення документації на пасовища, а ті чиновники поламали наші плани, не спитавши нас. Натомість зовсім недавно, 20 березня, ми отримали електронною поштою листа із Головного управління Держгеокадастру у Волинській області за підписом заступника начальника О. М. Ланевича. До них звернулася із клопотанням жителька одного з наших сіл виділити їй теж два гектари землі для ведення особистого селянського господарства. Так вони пишуть – аж приємно читати: «Просимо перевірити бажане місце розташування земельної ділянки на відпо-відність затвердженому генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній і землевпорядній документації, розробленій на місцевому рівні, якими обгрунтовуються довго-строкові стратегії планування та забудови території населеного пункту і розвитку відповідної територіальної громади, позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначена земельна ділянка може бути передана у власність».

— Виявляється, коли звертаються наші люди, — коментує цей лист сільський голова, то можна прислати запит у сільраду, щоб у разі відмови «перевести стрілки» на неї. А коли звертаються київські – нас не питають, хоча у нас для ведення ОСГ зарезервована земля в урочищі Острови, і значно кращої якості, але туди вони чомусь не захотіли.

Але, з огляду на спе-ціальність п. Роїка – будівельник – та низьку якість землі, напрошується інший варіант розвитку ситуації. Після оформлення всіх прав на ці ділянки «нові селяни» Роїк і Фещенко з допомогою тих же чиновників управління Держгеокадастру, які сприяли їм у оформленні документів, змінять цільове призначення. Що це означає? А ось що. Землю вони отримали для ведення особистого селянського господарства, а шляхом маніпуляцій з паперами вона перетвориться, скажімо, на землю для  будівництва якогось об’-єкту. Враховуючи вигідне розташування ділянки – біля міжнародної траси та біля річки, це може бути що завгодно  — від кемпінгу із автозаправкою до якихось складів. Тим паче,  що загальна площа двох ділянок – чотири гектари – дозволяє це зробити. Подібний приклад у  нас в районі вже є,  коли років два тому обласне управління Держгеокадастру виділило невідомим особам дев’ять ділянок на території Турської сільської ради біля озера Святого – теж «для ведення особистого селянського господарства», навіть не поставивши до відома сільську раду. Тому можна зробити висновок, що мова йде про звичайний «дерибан» сільських земель.

Дмитро МОРОЗ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>