Доброго дня всім!

— Надрукуйте, будь ласка, те, що я написала. Хочу дати відповідь тому чоловікові, який не втямив, що я писала до третього абзацу знизу (Душа болить за майбутнє. — «Ратнівщина», 2 квітня ц. р.). То не чоловік, що вирішив повоювати з жінкою. Чи це був тільки привід, щоб зайвий раз когось «вкусити»?

Невже не може людина просто подякувати через газету за зроблене добро? А, може, зі мною сталася біда, і зовсім постороння людина викликала швидку, врятувавши життя? А, може, була у відчаї і звернулась за допомогою? І мені, старій людині, приділили увагу, розрадили добрим словом, що тепер дуже рідко буває. І за це йому ще раз низький уклін. Не всі дерева в лісі однакові: є стрункі, високі, горді, а є криві, шершаві, недолугі. Так і люди…

А Ви чи не той Кручок, про якого писали колись газети (чи його нащадок), що робив щось негативне і приїхав на Ратнівщину, змінивши прізвище? І чи не той Кручок, що штрафував селян за зрізане в своєму саду дерево, як мого батька оштрафували за зрізану березу на 180 крб. (корова тоді коштувала 200-250 крб.)? То, хочете сказати, було справедливо? Ви, будучи начальником, усе робили справедливо? Думаю, що сотні негативів назбирається.

Районний голова, може, всього цього і не пам’ятає, бо молодий ще. А я пам’ятаю. І пам’ятаю районку ще з 1957 року з її різними назвами. І ще багато чого цікавого пам’-ятаю.

Я не маю вищої освіти (так сталось – не довчилась), але такого «патріота», як Ви, хоча мені вже близько 70-ти, заткну за пояс і в питаннях політики, і в питаннях лісу. Бо народилась і жила в такому лісі, що Ви не бачили, хіба в кіно. І тут мені ліс рідний, бо я його ще в дитинстві садила, а тепер такі, як Ви, його нищать.

Я читала і про те, що Ви писали з Миколою Томашуком. Між іншим, він мій родич. Чому ж, якщо то все правда, не добились її зі своїми 97-ма людьми? Протестуйте, за Вами підуть сотні, а, може, й тисячі. Але чи це так?

Пам’ятаю, як Ви були депутатами – районними і навіть обласними. Все було у Ваших руках. Чому ж тоді допустили до такого розвалу всього, нажитого нашими батьками, дідами? Де той хімзавод, що будив колись людей своїм гудком? Де колгоспи, що мої діди ще будували, а «бульбаші» вбивали їх і палили? Це не патріоти України (бульбаші), а німецькі посіпаки. За самостійну Україну боролися не вбивствами, а пропагандою справжні патріоти в кінці 80-х років 20 століття. Це ратнівські Андрійчуки, які малювали на асфальті жовто-блакитний прапор, розклеювали листівки. І по селах також були такі.

Мої сини, у важкий для країни час, були першими на Помаранчевій революції і на Революції Гідності. Коли оголосили мобілізацію на Схід, вони першими записалися добровольцями. Один син був командиром у самому пеклі, за що має нагороду. Моя сім’я, хоч і бідна, але все краще віддавала на фронт: харчі, одяг, гроші. А ви, «патріоти», допомагаєте армії? Віддали своїх синів на фронт чи зробили їх хворими, відкупили?

Мій чоловік (уже покійний) орав городи і в лісництві, і в міжколгоспному лісгоспі просто так, ні за що. Посилало начальство. Цікаво, чи дали б мені, вдові, тепер просто так ті лісівники хоча б дров? Напевно, ні.

А чи знаєте Ви, Кручок В. С., як мені дивитися на те, що вирубують цілі ділянки лісу, і кращий іде «наліво», а гірший – на Схід? Нічого – війна все спише. Через такий безлад в Україні і приказка до слова: «Хто був багатий – став ще багатшим, а бідний – ще біднішим». А хто любить бідних? В кого гроші – в того й сила.

А ви, Кручок В. С., думаю, вже у поважному віці. Чому ж не підете до таких молодих керівників району і не поговорите відкрито, душевно, без сарказму? Це був би найкращий варіант. А, може, у Вас до цього часу було все гладко, а тепер стало щось не так? Вас викинули за борт, як непотріб? І Ви вирішили «гадити» всім і вся? А те, що я не підписалась, — не люблю хизуватися. І так про мене багато пишуть, ось і вся причина.

А Макарука М. М. я побачила вперше в житті. Я йому ніхто, просто стара жінка, яку не обділив увагою як керівник, бо має добре серце і поважає старість. Вибачте, Михайле Михайловичу, не думала, що добро виявиться злом. Мені соромно за таких людей. Кручок В. С., будьте добросовісним у цей нелегкий час! Ваші безпідставні обвинувачення на мою адресу пробачаю. Просто більше «не гадьте». Відповіді не чекаю. про Вас забуду, як про страшний сон.

Молоді керівники району Макарук М. М. і Харлампович А. А. нагадують мені колишніх, теж молодих керівників – Корнелюка В. М. і Харламповича А. С. У житті по-різному буває, але я Вам, шановні керівники, бажаю тільки добра. Адже в нашому районі немає затримки ні з зарплатами, ні з пенсіями, як в інших. А це вже плюс. Дерзайте!

Ви, Кручок В. С., якщо хочете знати, хто я, я Вам скажу. Подивіться на першу сторінку тієї газети, в якій Ви писали свій нарис. Там побачите на фото мене (третя зліва з внучкою). І написано про мене. Моя внучка зайняла перше місце в номінації «Нехай квітує дерево родинне». А в мене рід непростий. Ще раз добре перечитайте мою попередню статтю. Може, щось зрозумієте, Кручок В. С.? Побули б Ви в моїй «шкірі», коли від сина по декілька днів не було дзвінка звідти, зі Сходу! Це пекло. Вам такого не зрозуміти. Вибачте за прямоту!

Просто людина – Хуана Жучок

с. Видраниця