Сьогодні минає 50 років з часу прийняття Постанови Ради Міністрів УРСР про відбудову Кортеліс

Відбудова села Кортеліси розпочалася після його визволення у липні 1944 року.

На згарище поверталися вцілілі мешканці села, колишні партизани, фронтовики, жителі хуторів, які почали почали відбудовувати спалені Кортеліси.

Першим побудувався у селі Дордюк Василь Никифорович, хата якого була покрита гонтою. Зводили будівлі Дордюк Степан Якович, Горнік Іван Васильович, Мосюк Адам Сидорович, Ліхван Хома Семенович, Ліхван Артем Дмитрович, Корнелюк Роман Давидович, Дем'янюк Семен Ілліч, Дем'янюк Григорій Улянович та інші.

Відновила роботу сільська рада. Головою призначили Ліхвана Андрія Мироновича, колишнього партизана.

Але більшість садиб знаходилася на хуторах, тому що хутірських людей залишилось більше після Кортеліської трагедії.

На хуторі Хомут, у хаті Корнелюка Максима Федоровича, в 1945 році відкрили школу. Першою кортеліською вчителькою після війни була Чумак Марія Яківна — уродженка Сумської області.

Із спогадів Марії Яківни Чумак:

«Далекий вересень 1945-го.

Це був перший навчальний рік у спаленому селі. Кортеліс ще не було, вони ледь-ледь починали оживати. З ближніх хуторів і з сімей, яким вдалося врятуватись, приходили до школи діти. Вони були різні за віком, переростки. У них не було книжок, зошитів, олівців. Саморобні, нефарбовані парти, невелика кімната, маленький коридор.»

У 1946 році в Кортелісах було вже побудовано 20 хат. Збудували і приміщення школи. «Сюрбівська» школа називали її. Очевидно, тому, що вона знаходилася у селянській хаті, яка була перевезена із х. Годинь. До 1950 року школа була початковою.

Кількість учнів збільшувалася і шкільне приміщення не могло вмістити всіх дітей. Тому окремі класи навчались у сільських хатах. Кількість учнів в одному класі становила до 40 осіб.

У хаті Поліводи Івана Миколайовича навчала дітей Дордюк (Довбня) Раїса Іванівна, яка приїхала в Кортеліси в 1950 році з Кіровоградської області.

Сюди ходили діти в перший клас навіть із хуторів Ягідково, Попливці. Другий клас навчався у хаті Сахарчука Євтуха. Він перевіз недобудовану нову оселю із х. Ягідково. Голова сільської ради Ліхван Матвій Артемович порадив не добудовувати хату на хуторі, а перевезти в село, тому що влада не дозволяла будуватись на хуторах.

Згодом із розібраних хат  було побудоване ще одне приміщення школи — через дорогу  від уже існуючого. Великою радістю для села став травень 1953 року: відбувся випуск учнів сьомого класу.

У 1950 році із хати, перевезеної із Бору (х. Бір), зробили клуб, де була розміщена і бібліотека. При клубі працювали гуртки художньої самодіяльності. З 1956 року по 1970 рік завклубом працював Якушик Петро Трохимович. З його розповіді дізнаємося, що на той час художня самодіяльність була на належному рівні. Треба було дати по два концерти в місяць. Молодь збиралася в клубі при лампі — світла не було, але було весело. Музичними інструментами були гармошка і баян. Їздили виступати з концертами і по селах.

У районній газеті «Червоний прапор» за 3 березня 1966 року була замітка, в якій Іван Домашук  повідомляв, що жителі села Доманове дуже радо зустріли кортеліських самодіяльних митців, коли ті прибули сюди з концертом. Не хотіли відпускати зі сцени виконавців окремих номерів: Євдокію Дордюк, Ярину Горнік, Федора Гуліна.

Як свідчить характеристика населеного пункту, в 1950 році «в сільраді Кортеліси налічується 249 дворів, із них 95 дворів знаходиться безпосередньо в селі. Інші 154 знаходяться на хуторах. Загальна кількість населення становить 1026 чоловік, із них працюючих — 500 чоловік.»

11 лютого 1948 року був створений колгосп «Червоний партизан». Головою призначили Костючика М.Я. Становлення колективного господарства проходило в тяжких умовах для трудівників села: усуспільнювалось майно, сільськогосподарський інвентар, люди працювали за трудодні, а платили за трудодень по півкілограма зерна.

У 1950 році колгосп мав 182 га орної землі, одержали машину і трактор. Першим трактористом став Корнелюк Йосип Максимович.

За кілька років побудували корівник на 90 голів, вівчарник на 200 овець, свинарник на 70 голів, кузню, майстерню, стайню для коней.

За рішенням правління колгоспу весною 1954 року було придбано і встановлено радіовузол, а влітку цього ж року понад 100 будинків були ра-діофіковані.

Колгосп мав 100 га лісу і механічний верстат для виготовлення фінської стружки, сепараторний пункт, адмінбудинок, де розміщувалась контора колгоспу, медпункт, кабінет дільничного інспектора («участкового»), сільська рада.

Життя поступово налагоджувалось, але воно було неоднозначним. Держава доводить план поставок зерна, молока, м'яса. Норми здачі сільськогосподарських продуктів були дуже великі і виконати їх було непросто. До того ж після їх виконання селянин отримував нові завдання, а за невиконання могли притягнути до кримінальної відповідальності. Так, Титюк Терентій за те, що не встиг довезти 50 кг зерна, одержав півтора року позбавлення волі.

З 1959 року колгосп «Червоний партизан» стає  третім відділком новоствореного відгодівельного радгоспу «Ратнівський». Згодом,  у 1971 році утворюється самостійне господарство — радгосп «Кортеліський», який у вісімдесятих роках став одним із кращих господарств Ратнівщини.

Село оживало. Колишні фронтовики, акти-вісти села вважали, що найкращою пам'яттю загиблим односельчанам буде відбудоване село. Проте не вистачало будівельних матеріалів, шиферу. Неодноразово про це велась мова на зборах селян, сесії сільської ради.

Тому вирішили на відбудову Кортеліс просити допомоги у держави, направивши відповідне звернення, яке підписали Сілік С.Я., Дордюк П.О., Дордюк В.Н., Горнік І.В., Талашук М.Ф., Борецький М.А.

Із спогадів Миколи Бездушного, голови обласної планової комісії:

"Тоді було дуже багато прохань, скарг від жителів села Кортеліси: немає будівельних матеріалів, особливо покрівельних. Де їх візьмеш, все сплановано, для кожного району розписано. Я порадився із Студенніковим — заступником голови облвиконкому, який запропонував написати листа в Держплан. Через деякий час поїхали разом із Ярощуком Юхимом Арсентійовичом в Київ. Голова облвиконкому Ярощук Ю.А. знайшов можливість зустрітись із головою Ради Міністрів В. В. Щербицьким.

Пішов він до нього із тим листом про Корте-ліси. Інформував про сумну долю села, проблеми його жителів. Щербицький вислухав; тут же мовчки знімає трубку, телефонує голові КДБ України, аби йому негайно дали інформацію про Кортеліси. Через якийсь десяток хвилин він її одержує по телефону. Каже їхати — проблема буде вирішена. Десь на третій день отримуємо розпорядження про відбудову Кортеліс. Зібрали ми в селі людей під отим опаленим дубом, розповіли. Люди не вірять».

(Андрій Бондарчук. «Юхим Ярощук: людина, громадянин, державний діяч»).

За постановою Ради Міністрів Української РСР від 10 червня 1967 року №365 «Про допомогу в забудові села Кортеліси Ратнівського району Волинської області» було розроблено генеральний план реконструкції Кортеліс.

І розгорнулось велике будівництво. Везли в Кортеліси камінь, цеглу, шифер, вагончики, бу-дівельні бригади. Значна кількість кортелісців освоїла професії муляра, штукатура, покрівельника дахів, зварника і стала працювати на відбудові села.

Хати селян, які були розміщені поблизу будівництва, були відселені. На новому місці побудувався Міщук Мартин Іванович, Гаврилюк Микола Іванович, Кухар Максим Іванович, Олексюк Юстиня Іванівна, Дордюк Петро Оксентійович, Ліхван Василь Веремійович та інші.

Сілік Семен Якович — тодішній голова сільської ради, згадує, що він часто їздив у облвиконком із звітом про хід будівництва і використання будматеріалів.

1 травня 1968 року були електрифіковані перші вулиці Кортеліс. У будинку Івана Трофімука появився перший в селі телевізор — «Горизонт». Електриком села призначили Сахарчука Івана Романовича.

Першою новобудовою села була Кортеліська восьмирічна школа, яку відкрили 22 вересня 1968 року -  напередодні річниці Кортеліської трагедії. Відбувся багатолюдний мітинг, присвячений вшануванню пам'яті загиблих і відкриттю першого об'єкта нового села — типової школи.

Прибули на відкриття гості з Києва — Є.С.Березняк, працівник Міністерства народної освіти України (відомий розвідник «майор Вихор»), голова виконкому обласної ради депутатів трудящих Ю. А. Ярощук, завідуюча облвно А.І Вербівська, керівники району, а також делегація з Малоритського району (Білорусь).

У своєму виступі Ю. А. Ярощук зауважив, що «найближчим часом вслід за школою, аптекою, житловим будинком для сільської інтелігенції, буде закінчено будівництво корпусу шкільного інтернату, дитячого садка, фельдшерсько-акушерського пункту, приміщення лісництва. Споруджується Будинок культури, торговий центр, їдальня, комбінат побутового обслуговування, лазня, три двоповерхові житлові будинки. До ладу стане осушувальна система».

Від імені Міністерства освіти вітав присутніх із святом — відкриттям нової восьмирічної школи – відомий розвідник Є. С. Березняк (Герой України з 2001 року), бажав учням відмінного навчання, а їх наставникам-вчителям нових успіхів у вихованні підростаючого покоління.

Виступив і начальник будівельної дільниці В.К. Панченко: «Будівництво в Кортелісах — особливе. Кожен із нас пам'ятає про це і з великим піднесенням трудиться. Похвали заслуговують керівник комплексної бригади Є.Н. Мирза. Члени цього комплексу заклали перші блоки у нову споруду і зараз зводять типовий клуб. Постарались кра-нівник Никифоров, бульдозерист Поливода, сантехнік Дронов, електрик Заєць, майстри Гайда і Юрковський…»

А вже в 1969 році районна газета «Червоний прапор» написала: «Недалеко біля школи нові будівлі. Їдальня і магазин , побутовий комбінат, де завідуючою Валентина Брилюк, життєрадісна, енергійна дівчина. Вона з гордістю показує затишну перукарню, цехи пошиву одягу, матраців, розповідає про старанних працівниць Марію Карпік і Надію Хомік».

У 1970 році здано в експлуатацію торгівельний центр і адміністративний будинок, а в 1971 році — Будинок культури.

…І виросли із згарища нові Кортеліси.

Марія Ярошук,

науковий співробітник Кортеліського історичного музею