ВІД ЛИСТІВ ПАПЕРОВИХ ДО ЛИСТІВ ЕЛЕКТРОННИХ

З кожним роком цивілізаційний поступ рухається все далі й далі, і сьогодні ми вже настільки звикли до таких речей, як холодна та тепла вода в індивідуальних будинках, ванні кімнати, санвузли вдома, супутникове телебачення, відносно дешевий мобільний зв'язок, що вже не уявляємо без них свого життя. Але якщо озирнутися назад у минуле 15-20-річної давності, то важко уявити, як ми могли жити, не маючи навіть стаціонарного телефону? Як могли бігти на інший кінець вулиці, де був стаціонарний телефон, щоб хоч раз у тиждень почути у слухавці рідну людину? Як могли чекати листів від рідних і близьких і виглядати листоношу? Як могли в каструлях гріти воду і митися в мисках, тазиках, баліях? Як могли прати руками чи в примітивних пральних машинах-напівавтоматах? Зараз здається, що це була інша ера, «кам'яний вік» у порівнянні з тим, що маємо сьогодні.

Десь на початку 2000-х років у районі стали з'являтися перші мобільні телефони, які за зовнішнім виглядом більш нагадували величезні сотові, популярні в той час у американських фільмах. Щоб зробити дзвінок, не раз доводилося лізти на якесь підвищення — на драбину біля будинку, залазити в трактор, комбайн (у кого вони тоді були), а чи просто на дерево. Потім мережа станцій мобільного зв'язку дещо розширилась — люди вже знали, в якому місці на подвір'ї чи в будинку «ловить» і непорушно стояли там, доки тривала розмова. Сьогодні хіба що в найвіддаленіших селах району є проблеми з покриттям мо-більним зв'язком, та й то окремих, менш популярних операторів. Майже вийшли із вжитку так звані «клавішні» телефони, в моду увійшли сенсорні, і обов'язково з можливістю підключення до Інтернету.

А що вже казати про нашу прив'язаність до всесвітньої мережі, якщо ми щодня в Інтернеті шукаємо відповіді на найпростіші запитання! Перш ніж звернутися до лікаря, вивчаємо свої болячки в Інтернеті. Перш ніж вийти в поле, шукаємо порад у тій же мережі. Новини — в Інтернеті, мате-ріали для навчання і роботи — в Інтернеті, та навіть домашні завдання для дітей — і ті в Інтернеті. А підростаючі покоління практично живуть у віртуальній реальності — зранку й до вечора в телефонах, в соціальних мережах. Ми рідко користуємося послугами поштових відділень, на задній план відійшли факси, бо все, що треба, можна надіслати електронною поштою.

ІНТЕРНЕТ НА РАТНІВЩИНІ З'ЯВИВСЯ У 2000-х РОКАХ

Однак коли ми почали цікавитися в організаціях та установах району, коли ж вони підключилися до глобальної мережі, зіткнулися з проблемкою — не пам'ятають. Доступ до Інтернету настільки гармонійно поєднався з нашим повсякденним життям, що важко повернутися у пам'яті назад. Здається, що з моменту першого підключення пройшла вічність. Тож розпочали із себе: 26 липня 2004 року між РВК «Ратнівщина» та відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» був укладений договір про надання послуг комутованого доступу до мережі Інтернет, за яким «Укртелеком» надавав редакції  доступ до глобальної мережі Інтернет шляхом підключення до порту вузла Інтернет по комутованій лінії (з'єднання, яке забезпечує доступ до мережі з використанням телефонної лінії абонента). І редакція, за словами працівників «Укртелекому», була в числі перших, хто отримав Інтернет у районі. А сьогодні газета вже має і свій сайт, де можна прочитати новини, залишити свій відгук.

Приблизно тоді ж Інтернет з'явився у райдержадміністрації, районній раді, Ратнівській селищній раді, філії ПАТ «Волиньобленерго», районному управлінні ПАТ «Волиньгаз», центральній районній лікарні. Але тоді ще й мови не могло бути про те, що кожен комп'ютер буде під'єднаний до мережі через Wi-Fi, як це популярно сьогодні. Інтернет підключали через стаціонарні телефони і швидкість його була, порівняно з теперішньою, просто мізерною.

Зараз дедалі популярнішим стає доступ до мережі по IP-з'єднанню, тобто незалежно від стаціонарного телефону. До того ж, зараз у районі працює уже декілька фірм, які займаються підключенням, і кожен бажаючий має можливість вибрати найвигідніші умови. Однак поки що про 100-відсоткове охоплення населення району Інтернетом говорити рано. Не всі сільські ради мають до нього доступ. Так, у 2016 році аж три сільських і одна селищна отримали Інтернет — це Прохідська, Гірниківська та Жиричівська сільські і Заболоттівська селищна ради. Ще раніше «Укртелеком» під'єднав до мережі Забродівську і Замшанівську сільради. Деякі скористалися послугами інших фірм. На сьогодні загальна кількість користувачів Інтернетом «Укртелекому» в районі становить близько двох тисяч (йдеться про кількість точок підключення). І це один з найкращих показників в області.

ВЕБСАЙТИ МАЮТЬ УСІ ШКОЛИ

Ми вирішили дізнатися, скільки інформації про села району, установи та організації можна почерпнути в мережі. І ось що отримали. Сільські ради Ратнівщини не мають власних сайтів (та й про які сайти можна говорити, якщо в окремих навіть Інтернету немає!). Ратнівська селищна рада створила сайт у кінці минулого року, проте знайти його в мережі досить складно. Усі навчально-виховні комплекси району мають свої сторінки в Інтернеті (цей процес завершився у 2016 році), а також Ратнівський дитячий ясла-садок. Постійно оновлюється інформація на сайтах райдержадміністрації та районної ради. Сучасний сайт має центральна районна лікарня, на якому можна почерпнути необхідну пацієнтам інформацію про сам заклад, його адміністрацію, лікарів, послуги, які надаються у ньому, переглянути фотогалерею. Із сільськогосподарських підприємств району власний сайт має СТОВ «Ратнівський аграрій». Також має сайт центральна районна бібліотека.

Прорив у сфері інформаційних технологій очікується із створенням об'єднаних громад району. Так, ще півроку не минуло з часу створення Заболоттівської територіальної громади, а вона вже має власний сайт, проте більшість сторінок ще перебувають на стадії наповнення. Сподіватимемося, що невдовзі побачимо в Інтернеті й офіційні сторінки Забродівської та Самарівської об'єднаних громад, у яких 30 квітня відбудуться вибори.

А поки що інформацію про сільські ради та їхнє населення можна віднайти на сторінках україномовної енциклопедії «Вікіпедія», «Rada.info», офіційному порталі Верховної Ради України (це перші сторінки, які з'являються у пошуку, якщо вводити назву будь-якої сільської ради району).

НЕ САЙТОМ ЄДИНИМ

Щоб зрозуміти, наскільки розвинена інформаційна мережа в Україні, ми порівняли кількість інформації про Забродівську сільську раду (Україна), Знаменську (Білорусь) та ґміну Яблонь (Польща), які є партнерами із транскордонного співробітництва. Відтак про село Заброди і села сільської ради, в першу чергу можна знайти інформацію у вільній енциклопедії, у спільнотах соціальних мереж, а щоб отримати детальнішу інформацію, потрібно деталізувати й свої запити в пошуку. Приблизно така ж картина і з білоруською Знаменською сільрадою Брестського району. Якщо ж у «гуглі» польською мовою ввести «ґміна Яблонь», першим результатом видає офіційний сайт ґміни, а там сторінки «Головна», «Про ґміну», «Славні люди», «Проекти ЄС», «Історія», «Влада», «Культура», «Освіта», «Природа», «Сільське господарство», «Туризм», «Галерея», «Оголошення». На стартовій сторінці актуальні події і новини ґміни, оголошення, постійно висвітлюється інформація про суму коштів Європейського Союзу, яку освоїла ґміна, заохочення до інвестування в ґміну, інше.

Звичайно, це непорівнювані речі. Проте звинувачувати українців чи білорусів у тому, що вони не мають сайтів своїх сіл, не варто, так як вони об'єктивно мають ряд нагальніших проблем, над вирішенням яких змушені працювати. А Інтернет-сайти — це, звичайно, зручність і комфорт для користувачів, проте не перша необхідність, адже коли, до прикладу, в селі немає нормального дорожнього покриття, люди не на сайті шукатимуть відповідь на це питання. І хтозна, скільки років, а, можливо, і десятків років має пройти, щоб ми розвинулися до рівня країн Західної Європи та Північної Америки. Адже вихідці з України, які у післявоєнний період виїхали з нашої держави у «розвинутий світ», стверджують, що за розвитком усіх сфер життя суспільства Україна відстає від високорозвинутих країн на добрих 4-5 десятків років. Та при теперішніх можливостях і, головне, за бажання, таки можна «наздогнати», хай і не «перегнати» Америку.

Марія ЛЯХ