через 71 рік після своєї смерті
Перезахоронили бабусю Анну Володимирівну Кудринську (Дмоховську), яка померла у 1945 році в Польщі, її онуки, і тепер вона спочиває у рідній Ратнівській землі поруч з чоловіком – колишнім настоятелем Різдво-Богородичного храму Сергієм Кудринським.
Анна Володимирівна з досить відомого роду. ЇЇ дід Максиміліан Дмоховський, як зазначено у «Клірових відомостях» за 1868 рік, уродженець австрійської Галіції, був з дворян, навчався у Львівській гімназії, а після закінчення Луцької греко-унійської семінарії з атестатом першого розряду рукоположений у священики. У Різдво-Богородичній церкві правив з грудня 1821 року. Саме він збудував у Ратному родове гніздо, а розміщався маєток Дмоховських на теперішній вулиці Лесі Українки (нині тут приміщення колишнього магазину і садиби шістьох господарів). Будинок Дмоховських був просторим, на два ходи, біля нього ріс великий сад, у якому стояло чимало вуликів. Праправнучка Максиміліана Дмоховського Нонна Сукманська, яка мешкала в Луцьку, з розповіді своєї матері знає, що біля садиби стояла вхідна арка з дерев’яною табличкою, яка сповіщала, що тут проживає дворянське товариство. Частина їхнього будинку збереглася на фотознімках, а сам дім пропав у вирі Другої світової війни. У домашньому архіві Нонни Михайлівни зберігаються документи на присадибну ділянку та на землю, яка до війни була приватною власністю її родини.
Після протоієрея Максиміліана настоятелем Різдво-Богородичного храму став його син Володимир, який у 1867 році за-кінчив Волинську духовну семінарію, що знаходилася у місті Кременці. Донька отця Володимира Анна вийшла заміж за священика Сергія Кудринського, 1880 року народження. За даними «Клірових відомостей» за 1868 рік, Сергій Іларіонович — уродженець Волинської губернії, протоієрейський син, який спочатку навчався у Мілецькому повітовому духовному училищі, а в 1902 році закінчив Волинську духовну семінарію. Деякий час він служив капеланом, очевидно, під час Першої світової війни. Був настоятелем Різдво-Богородичної церкви у Ратному. Сім’я Кудринських також проживала у будинку своїх предків. Анна і Сергій Кудринські мали трьох доньок і п’ять синів. Життя отця Сергія обірвалося рано, він відійшов у Вічність у віці 48 років і був похований на кладовищі у Ратному. На той час лише троє дітей створили свої сім’ї, а близнята Павло і Ніна залишилися без батька у шість років. Сім’ї довелося непросто. Як розповідає внучка Анни і Сергія Кудринських Нонна Сукманська, її бабусі Анні дуже допомагала кума — хрещена мати доньки Ніни лікар Ониськова. Поважали матушку і єврейки, які у магазинчиках часто давали продукти в борг, а також швачки-єврейки, котрі кравецькі послуги надавали за півціни. Виручав великий сад, з якого продавали яблука, груші. На землі, яка знаходилася за тартаком, садили картоплю, сіяли пшеницю. Так і виживала сім’я вдови Дмоховської — Кудринської.
Під час Другої світової війни сім’ю Кудринських вивезли. Син Павло з сім’єю після війни повернувся додому, Володимир і Олександр залишилися в Польщі, а Федір перебрався в Австралію. У Польщі біля сина Володимира матушка Анна, маючи 64 роки, померла. Її поховали у селі Городло, що неподалік кордону з Україною. У 1956 році Володимир і Олександр, які проживали біля кордону з Німеччиною, відвідали могилу матері, замовили пам’ятник та надгробну мармурову табличку, і фотознімки пам’ятника отримали усі діти ратнівської матушки.
Років сім — десять тому дочка Володимира Кудринського поїхала в Городло, розшукала українське кладовище, але могили бабусі у суцільних заростях, попри усі старання, так і не знайшла.
— Але мене не полишала думка самій поїхати в Польщу, потрапити на те кладовище, вклонитися бабусиній могилі, – розпо-відає Нонна Сукманська. – Та не так просто це було зробити, не пускали, і я вступила в товариство «Холмщина», і всю сім’ю свою записала, отримали посвідчення. І коли владика Люблінський Польської автокефальної церкви Авель надіслав запрошення, у список запрошених потрапили і ми, тож мали можливість зробити візи. Поїхали своїм автомобілем. Село Городло відразу за Бугом, за митним переходом кілометрів вісім – десять. Розпитали людей, де цвинтар. Думала: як не знайдемо могилу, то хоча б букета поставлю та покроплю свяченою водою приблизне місце її поховання. Знала, що могила на схилі, і там почали шукати. Якою була наша радість, коли син побачив знайому з фотознімка табличку і напис: Анна Кудринська… Відразу сльози, їх не можна було стримати. Могила захаращена: старі квіти, лампадки, зарості, хреста немає, пам’ятник розвалюється. Телефонуємо до родичів, ділимося новиною, а вони запрошують приїжджати до них – у другий кінець Польщі. Тоді ж ми вирішили перезахоронити бабусю Анну: якщо не вдасться перевезти її в Україну, то польські внуки заберуть туди, де самі живуть. Але всім хотілося, щоб бабусю Анну поховати таки в Ратному, біля чоловіка Сергія Кудринського.
Зрозуміло, що родині довелося пройти немало митарств, аби втілити в життя задумане. Нонна Михайлівна зверталася і в Люблінське консульство, і в обласну раду, і до настоятеля Різдво-Богородичного храму отця Іоанна Цюркала, і в Ратнівську селищну раду. Врешті-решт 7 квітня незвичайний вантаж в супроводі спеціальної польської служби перетнув польсько-ук-раїнський кордон і прибув у Ратне – до Різдво-Богородичної церкви, до храму, у якому впродовж багатьох років, з самого дитинства, молилася разом з батьками, братами та сестрами, а потім з чоловіком та своїми дітьми Анна Володимирівна Кудринська (Дмоховська), дочка і внучка настоятелів Богородичного храму, дружина настоятеля цього храму. У день великого православного свята Благовіщення матушка Анна побувала у своєму храмі востаннє. Отець Іоанн Цюркало відправив панахиду, і внуки та правнуки матушки помолилися за упокій її душі. На церемонію захоронення приїхали сини Володимира Мирослав Кудринський та Юрій Кудринський з дружиною Боженою і внуком Борисом з Польщі, сини Павла Олег Кудринський з Києва та Юрій Кудринський з Ківерців, дочка Ніни Кудринської Нонна Сукманська з чоловіком Михайлом Бурдою, дочкою Іриною, сином Дмитром і внуком, внучка Настуні Кудринської Олена, племінниця колишнього настоятеля храму Кирила Шумського Віра Борисівна. Помолилися потомки Дмоховських – Кудринських і на могилах Володимира Дмоховського біля церкви та Максиміліана Дмоховського на кладовищі.
Через 71 рік повернулася у рідне Ратне Анна Дмоховська – Кудринська, щоб навіки спочити біля свого чоловіка Сергія. І віднині з чистою совістю приїжджатимуть на могили дорогих людей їхні внуки і правнуки, щоб вклонитися світлій пам’яті предків, помолитися за упокій їхніх душ.
Лідія СИНЕНКО