Межисить – це село, яке, на превеликий жаль, не може похвалитися досягненнями в соціально-економічній сфері, проте мало хто знає, що тут функціонує одна із найстаріших шкіл на Ратнівщині. Шкільництво тут розвивалося тоді, коли в інших селах про освіту навіть не йшлося. Роки швидко спливли, більше тисячі випускників вийшло із навчального закладу, і попри те, що зараз лише 93 учні здобуває тут освіту, школа живе і буде жити доти, доки лунатимуть в її стінах дитячі голоси, а дзвінок кликатиме дітлахів на урок.

СВЯТКУВАЛИ ЮВІЛЕЙ

2015 рік став ювілейним для довговічної школи. Свято 75-річчя навчального закладу зібрало чимало гостей. На урочистості з нагоди ювілею з’їхалися вихідці із села – випускники, прийшли жителі Межиситя, вчителі, батьки та учні, а також представники влади і спонсори ремонтних робіт у закладі. Межиситівці ретельно готувалися до свята. Присутнім запропонували оглянути виставку робіт сільських умільців, а після вітального слова директора школи Лариси Вакуліч та історичного екскурсу навчальним закладом заступника директора з виховної роботи Поліни Приймачук відбувся святковий концерт за участю обдарованої молоді. Символічний шкільний дзвінок пролунав з рук представниці найдавнішої межиситівської педагогічної династії Наталії Солдатенко.

На завершення свята учасники концерту і всі присутні виконали патріотичну пісню-молитву за Україну «Господи, помилуй нас». А почесним гостям запропонували залишити свої побажання і враження у книзі відгуків.

СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ

Історія шкільництва с. Межисить бере початок у далекому 1940 році, коли тут відкрили початкову школу. Знаходилась вона у приватних будинках, зовсім не пристосованих до навчання. Радість шкільного життя межиситівців перервала війна. Вони знову змогли сісти за шкільні парти лише 1 вересня 1944 р. Вчителем у всіх класах працював Максим Приймачук, однак у зв’язку з його мобілізацією у ряди Червоної армії навчання знову припинилося. Початкова школа відновила свою роботу через рік, а в 1947 р. організували 5 клас. Однак приміщення для шкільних занять не було. На сільському сході вирішили розпочати будівництво школи методом народної будови, яке завершилося в 1951 р. Старе приміщення нинішньої школи побудували в 1947 році.

Поступово організували семирічну школу. У 1947—1948 навчальному році – 6 кл., 1948—1949 н. р. – 7 кл. І вже у 1949 р. перший випуск семирічної школи пішов у життя. У 1958—1959 н. р. заснували 8 клас – філію Хотешівської середньої  школи. А в 1959—1960 н. р. це вже була Межиситівська восьмирічка. У 1963 р. завершилося будівництво нового корпусу школи. Будували силами вчителів і батьків, допомагали учні-старшокласники. Ще й зараз на зустрічах випускників колишні школярі пригадують, як вечорами після уроків приходили допомагати будувати навчальні приміщення, клали підлогу, фарбували, робили все, щоб пришвидшити процес.

У 1963 р. школа набрала перший 9 клас, і в червні 1965 р. був перший випуск середньої школи. Тоді 11 клас закінчило 27 учнів.

У 2000 р. школа відзначала своє 60-річчя. За цей період вона дала путівки в життя більш як 1000 учням. І сьогодні колишні приміщення використовуються у навчальному процесі. Проблема будівництва Межиситівської школи постала вже давно, проте вона так і залишилася на папері. Ще за часів Радянського Союзу взялися за будівництво, знесли шкільний клуб і майданчик, навіть почали заливати фундамент, але настали важкі роки незалежності України, і питання подальшого будівництва знялося з порядку денного. Загалом за час незалежності було 4 проекти будівництва навчального закладу.  Останній проект розробили у 2013 році, внесли зміни до розроблено в 2011 році, але будівництво не розпочалося через складну соціально-політичну  та економічну ситуацію в державі. Зараз у Межиситівській ЗОШ функціонує 4 корпуси – у двох навчаються діти, в третьому розміщена їдальня, а ще один використовується як майстерня.

ІМ’Я ЇМ – ВЧИТЕЛІ

В історію Межиситівської школи вписані імена вчителів, які трудилися, щоб нести добре і вічне, навчати грамоті й мудрості сільських дітей. Вони приїздили сюди з інших кінців нашої держави й залишалися на все життя, докладали всіх зусиль, аби школа жила, а часто надихали своїх дітей, і ті здобували освіту вчителів.

15 вересня 1945 р. завідуючою початкової школи призначили П. В. Борисюк, з 1947 р. директором школи працювала Ф. К. Волочай, у 1952—1954 н. р. цю посаду обіймала Т. О. Вертепна.

У 1954 р. на посаду директора призначили Максима Приймачука. Історія Межиситівської школи нерозривно пов’язана з ім’ям цієї людини. «23 роки – з 1954 по1977 – працював директором школи, – пише в своїх спогадах Максим Петрович, –  і життя прожив недаремно, горджуся своїми вихованцями. Щонайменше 120 випускників стали педагогами, стільки ж – медпрацівниками, інженерами, агрономами.» Завдяки старанням і наполегливості Максима Петровича Межиситівська школа довгі роки тримала першість у районі з навчання і спорту.

У 60-70-их роках у школі вчителювало три подружніх пари – Знахарчуків, Масло та Величковських. У 1977 році директором школи призначили Тимофія Касянчука – випускника Межиситівської школи. На цій посаді він працював до 1981 року. Пізніше викладав українську мову та літературу. З 1981року (27 років) директором школи працював Микола Солдатенко, а у 2008 році колектив очолила Лариса Вакуліч. У нинішньому педаго-гічному колективі працює 31педагог, тож на кожного вчителя припадає по три учні. Серед педагогів із званням «Старший вчитель» — три, «Вчитель вищої категорії» — 7, «Вчитель першої категорії» — 7, «Вчитель другої категорії» — 4, «Спеціаліст» — 11, бакалавр – 1, 9 розряд – 1.

ЇХ ПРАЦЯ СТАЛА ДИНАСТИЧНОЮ

Доброю традицією у Межиситі стало наслідування праці педагогів. Більшість теперішніх вчителів закладу – випускники цієї ж школи, а почасти вони діти і внуки вчителів.

Беззаперечними корифеями на цій ниві є сім’я колишнього директора школи Максима Приймачука. Розпочавши свою діяльність у далеких 40-х роках, він майже півстоліття сіяв в дитячих душах розумне, добре, вічне. Дивлячись на батька, переживаючи з ним усі шкільні радості й негаразди, шлях вчителя обрали й дочки – Ольга та Ганна: отримали спеціальності вчителя ро-сійської  мови і літератури та математики. Ольга свою долю поєднала з молодим вчителем фізики – Миколою Солдатенком, а їхні діти – В’ячеслав та Наталія – стали вчителями фізкультури й історії.

Рідним став Межисить для приїжджого подружжя Олександра та Раїси Чумаків. Щирою працею і любов’ю до дітей вони заслужили повагу односельців, тож син Василь та дочка Інна не бачили себе в іншій професії.

На початку 60-х років у школі почало працювати ще одне подружжя – Пилип та Ірина Приймачуки. І хоч Ірина Іванівна рано померла, але дочки – Людмила та Ольга – також обрали учительський шлях.

Закономірним є прихід на педагогічну ниву Лариси Вакуліч, адже її батько, Галактіон Приймачук, працював у школі з 1951 року аж до виходу на заслужений відпочинок. Мама, Ганна Федорівна, також багато років віддала роботі з дітьми. Діти Лариси Галактіонівни обрали вчительські професії. Вікторія – вчитель іноземної мови, Дмитро – вчитель фізичного виховання.

Засновником нової педагогічної династії вважають вчителя фізики Тетяну Галімук. Чотири її дочки пішли материнською дорогою: Оксана – біолог, Наталія – вчитель української мови та літератури, Світлана – вчитель початкових класів, Марія здобула освіту вихователя.

З маленьких років в оточені учнів бачили свою маму, Ольгу Парфелюк, доньки Майя та Наталія. Майя навчає діток в початкових класах однієї зі шкіл Ковеля, а Наталія – вчитель історії, донька Наталії також здобуває професію за фахом «Історія». Ще одна внучка Ольги Борисівни – Ольга – навчається на факультеті іноземних мов.

Більше 30 років Межиситівській школі віддали Никифор та Віра Ковчі, і їхня дочка Галина продовжує сімейні традиції.

У кожного із представників педагогічних династій своя дорога до школи. Але вони вдячні долі, що виросли в учительських родинах, пройшли подвійну школу людяності, доброти, порядності.

ВИДАТНІ МЕЖИСИТІВЦІ, ЩО ПРОСЛАВИЛИ ШКОЛУ

Михайло Приймачук – це колишній учень, який за-кінчив школу у 1968 році, після відбування служби в армії працював у Щедрогірській школі, у партійних органах, у радгоспі «Кортеліський». Він здобув освіту у Львівському сільськогосподарському інституті і вже у 1987 році отримав орден «Знак пошани» за впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та досягнення високих урожаїв.

Зараз Михайло Іванович працює завідувачем відділу насінництва Волинського інституту агропромислового виробництва. У 1996 році захистив дисертацію і має вчений ступінь кандидата сільськогосподарських наук. Михайло Приймачук – експерт-дорадник Волинської обласної дорадчої служби (з питань рослинництва і насінництва), постійний член обласної комісії з державного випробування сільськогосподарських культур. У його особистому доробку 53 наукові праці, він – співавтор трьох книг та сорту озимого тритикале «Ратне».

Василь Чумак, хоч і народився в с. Кортеліси, проте школу закінчував із золотою медаллю саме в Межиситі. З відзнакою закінчив і біологічний факультет Ужгородського національного університету. Працював інспектором шкіл Ратнівського райво. З 1989 по 2000 рік він – науковий співробітник Карпатського біосферного заповідника. У 1999 р. захистив кандидатську дисертацію і з 2000 р. він – кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського національного університету. Автор 80 наукових публікацій, у тому числі декількох монографій. Василь Олександрович – координатор і виконавець багатьох наукових проектів.

Ольга Приймачук прибула в Межисить із Камінь-Каширського району. І так, як сама з маленької виступала на сценах району та області, то й межиситівську малечу навчила артистизму. Очолювана нею хор-ланка брала участь у телетурнірі «Сонячні кларнети», радіоконкурсі «Золоті ключі». Свого часу хор-ланці присвоїли звання лауреата другого туру всесоюзного фестивалю-конкурсу. Колектив та особисто Ольга Борисівна нагороджені золотими та срібними медалями, грамотами, дипломами, подяками.

У1990 році вона організувала фольклорний дитячий колектив «Джерельце». Щороку діти брали участь в районних та обласних конкурсах, у міжнародному фольклорному фестивалі «Берегиня», міжнародному фольклорному дитячому конкурсі у Вінниці, де колективу присвоїли звання лауреата. Ольга Борисівна – відмінник народної освіти, «Вожата-методист». Це людина, безмежно закохана в пісню, надзвичайно талановита і працелюбна.

ЧИМ СЬОГОДНІ ЖИВЕ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Сьогодні Межиситівська школа не тримає першість у районі, але на це є багато причин. Перша – мала кількість учнів – лише 93. Найбільше – по 11 школярів – у 10-му та в 11-му класах. Найменше – 3 учні – у 2-му класі. За останніх 8 років кількість учнів зменшилася на третину. У 2008 році в школі навчалося 143 дитини. Як свідчить статистика, колись Межисить був перспективним селом, адже сюди приходили навчатися діти із п’яти сільських рад. Колись на базі навчального закладу був пришкільний інтернат, в якому перебувало більше ста учнів у двох корпусах. А зараз на базі пришкільного інтернату обладнали шкільну їдальню, а в іншому приміщенні навчаються учні початкових класів. Протягом наступних двох років також буде спостерігатися зменшення кількості учнів, а вже далі очікують незначне збільшення – у перший клас через два роки піде 14 учнів.

Так чи інакше, межиситівцям є чим гордитися. Уже багато років любителі праці займаються різьбленням по дереву під керівництвом досвідченого вчителя Олександра Неводнічика. Дитячі роботи прикрашають стіни школи, розміщені у класних кімнатах. Фольклорний гурт «Джерельце» збирає  фольклорні  традиції села та примножує їх у свої виступах. В активі колективу нагороди від районного та обласного відділів освіти, районної та обласної адміністрацій, звання лауреата Міжнародного фольклорного свята і величезний досвід. Під керівництвом мудрих наставників діти завоювали авторитет у селі і за його межами.

Час спливає, і серед звичайної буденності ми не помічаємо того, що творить із нас і речей, що нас оточують, історію. Так і зі школою. Мине 25 років, і вже інші вчителі, інші діти, інші батьки та гості зберуться на століття школи, але її суть залишиться незмінною – навчати вихованців розуму, мудрості, доброті і випустити їх у світ хорошими людьми.

Марія ЛЯХ