За п'ять кілометрів на південь від міста Володимира-Волинського на лівому березі річки Луги розкинулося село Зимне, де на високій горі знаходиться древня пам'ятка архітектури — Святогірський Успенський печерський жіночий монастир. Саме сюди вирішила завітати Галина Грицюк разом зі своїми учнями — 5-А класом. Дітки були схвильовані та з нетерпінням чекали цієї поїздки. Коли прибули до монастиря, одразу звернули увагу на його велич та красу, бо ще здалеку здавалося, що він куполами торкається неба. П'ятикласники побували на службі. Приємно вразило те, що вони самостійно подавали записки, купували свічки, просфори, книжечки, знімали віск зі свічечок, які догорали, запалювали нові. Дехто посповідався та причастився. А далі — незабутня екскурсія територією монастиря, яку проводила старенька, але дуже розумна, привітна та щира черниця. Потім діти сказали: «Така захоплива розповідь, як тільки можна так цікаво розповідати?» Повідаємо і вам частинку цієї розповіді.

Стародавні перекази свідчать, що у 1001 році великий князь Володимир Святославович збудував тут два храми — Успенський та Троїцький, а також зимовий княжий терем, від якого пішла назва села. Святині монастиря — це Зимненський чудотворний образ Божої Матері та Володимирська чудотворна ікона Божої Матері, а також шанований образ Покрови Божої Матері.

У Зимненській обителі є багато ікон з часточками святих мощей, які є великою духовною цінністю та підтримкою у молитовному житті насельниць обителі. Праця черниць, що здається непосильною світській людині, є радісною та легкою для них самих, оскільки робиться на славу Божу і ґрунтується на вірі та добрій волі, а не на насильстві чи примусі.

Діти були у захопленні від святих печер. Перш ніж зайти, кожен запалив свічку та загадав бажання. Вузенькі, частково  відреставровані коридори перенесли нас на десяток  століть назад, та лише своїм виглядом показали силу віри усіх сподвижників, які тут поховані. Також діти мали змогу побувати біля джерела, почути історію про те, як під час Першої Світової війни в одному з  запеклих боїв у храм влучили три снаряди страшної руйнівної сили. Але Небесна Покровителька монастиря Пресвята Богородиця явила диво — снаряди не розірвалися, залишивши храм неушкодженим. Це можна побачити неозброєним оком, глянувши на стіну храму.

Коли прийшла пора повертатися додому, учні стали під древнім дзвоном, торкнулися його та попросили у Бога, аби їм не хворіти, бути розумними, терпеливими. Спільне бажання для всіх  — мир та любов на Землі.

Катерина ЯТЧУК,

член гуртка журналістів НВК смт Заболоття