«Помилуй мене Боже, з великої милості Твоєї, і з великого милосердя Твого прости провини мої…» Такими словами починається 50 Псалом Давида – молитва покаяння, яку повинен знати кожен християнин. І якби ця молитва звучала в кожному домі, то не було б на світі ненависті, кровопролиття, не було б у нас на Ратнівщині листопадового протистояння між християнами та духовенством Київського і Московського патріархатів.
Стаття «На майдані, біля церкви», опублікована у газеті «Ратнівщана», шокувала. Особливо боляче за те, що статтю написав церковний служитель від імені духовенства району.
Кожен з нас має певну місію в житті. І приходимо в цей світ не просто так. Кожному Бог дає частинку себе, тобто вселяє в душу частинку любові. І ця любов повинна сходити перш за все від наших духовних наставників.
Сьогодні ми дивуємось, чому світ перетворюється на пекло, віримо газетам, телебаченню, проте забуваємо заглянути у Біблію. Хочемо потрапити на небеса, забуваючи, що живемо, не виконуючи заповідей Божих. Легко судимо і важко сприймаємо осуд інших. Хочу нагадати всім Закон Божий: «… Бо хто каже сам на себе: Я луччий од всіх і розумніший над всіх, усі мусять мені коритися і за пана мене уважати і робити те, що я задумаю, той зогрішає первородним гріхом… той навіть подобиться самому діаволу, котрий хотів стати в рівню з Богом і упав у пекло. Єдин бо єсть Бог і єдин він – цар-Господь неба і землі.» (Переклад М. І. Костомарова).
Кожному народові «своя» церква дозволяє бути духовно вільним і окремішнім від сусідніх народів. Подолати релігійну відмінність – неможливо.
Висококультурний, освічений українець серцем відчує, де його церква, яка завжди буде з ним. Такий українець ніколи не погодиться на укладення угоди з окупантами, а скоріше загине. Справжній українець повинен знати історію української православної церкви, історію Київської Русі. Бо саме Київська Русь була наймогутнішою державою в Європі. І міць, і велич її була в єдності князів. Саме в Київській Русі зародилась Християнська віра, яку приніс на нашу землю Апостол Андрій Первозваний.
Ми нащадки русичів, слов’ян, дулібів, а не кочівників та варягів. Пам’ятаймо про це, як і слова Т. Г. Шевченка:
« … Прочитайте знову тую славу. Та читайте од слова до слова, не минайте ані титли, ніже тії коми, все розберіть...та й спитайте тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?».
Шановні отці Української православної церкви Московського патріархату! Ваш колега, протоієрей Микола Зданевич від вашого імені запевнив ратнівчан у любові до Бога, до України, про те, що у всіх болить душа за долю України, долю наших синів і дочок, дітей, котрі гинуть на Сході України, а ще бідкався на відсутність «свободи совісті», вважаючи МП найчисленнішою конфесією в Україні.
Проте хочу нагадати вам, що ще рік тому у ваших храмах не здійснювалися поминальні молитви за безневинно вбитих синів і дочок «Небесної Сотні». Воїнів АТО ви вважали братовбивцями, ви не молилися за здоров’я тих, хто боровся проти московських загарбників та сепаратистів. Разом з вірянами протестували проти мобілізації військовозобов’язаних. Але християнська віра не забороняє захищати свою країну від агресора. А ще ви звинувачуєте настоятеля Іллінського собору отця Романа у розколі церкви, у внесенні смути у серця ратнівчан. Дозвольте не погодитися з вами. Не отець Роман розколює та вносить смуту, а більшість священиків району закликає усіх вірян не спілкуватися з «неканонічними», спільно не молитися, не проводжати в останню дорогу «інакомислячих розкольників», не вживати освячені в Київській церкві паску, воду, яблука і т. д. Вважаєте за недійсні усі церковні обряди: хрещення, вінчання, освячення осель та ін. Що ж, якщо в цьому є гріх, то тільки Бог буде судити нас за неправедні вчинки. Отець Роман не шукає ворогів там, де їх немає, і не вводить у духовну спокусу православних , навпаки – закликає всіх до єдності, до смирення, навчає парафіян любити усіх християн, свою рідну землю і свою державу. А ще вміє кожного почути та вислухати. Тому і поїхав у Залухів на прохання жителів села. Ви ж зібрали мало не все духовенство району разом з ревними парафіянами захищати «свою церкву». Але я хочу нагадати всім про те, що громада УПЦ Київського патріархату зареєстрована у с. Залухів ще від початку Незалежності України. І хрест під будівництво храму закладав і освячував отець Роман разом з духовенством Київського патріархату. А якій конфесії належатиме храм в майбутньому, мають вирішувати жителі Залухова!
Неправдою є і те, що священиків КП не пускають ні на Афон, ні у храми святої землі. Священики всіх конфесій християнства, католики, іудеї, навіть мусульмани – безперешкодно мають змогу провести службу Божу для своїх вірян-туристів рідною мовою. Адже Святе Євангеліє перекладено більше ніж на 200 мов світу. Прочитайте 1-ше послання до Коринтян: «… А потому говорящий на незнакомом языке молись о даре истолкования. Ибо когда я молюсь на незнакомом языке, то хотя дух мой и молится, но ум мой остается без плода…».
Нещодавно мене вразила молитва зі старого молитвослова українською мовою, укладена 1981 року. Молитвослов привезла з Німеччини бранка, нині 83-річна жителька Житомирщини Олена Матевощук: « Ми, діти українського народу, послушні Твоїй Святій волі, любимо всі народи, що Ти їх купив своєю святою кров’ю, а передусім любимо Християнською любов’ю цей наш український нарід, тим-то з любови до нього просимо: прости йому всі провини, поправ злі його склонности, а добрі кріпи; змилосердься над ним у всіх його потребах, борони його перед несправедливостями неприятелів, та безнастанно зливай на нього обильне Своє благословення. Амінь». Як бачимо, українці молилися українською мовою завжди і всюди.
Звертаюся до ратнівчан, жителів району, до всіх духівників району – Бог у нас один, і він не ділить нас на «канонічних» і «неканонічних». У кожного з нас своя дорога до Бога, але вірю, що настане той час, коли наша безталанна держава поборе і корупцію, і злочинність, і війну, і бідність. Але це станеться лише тоді, коли ми будемо єдині, духовно багаті. І Бог зішле на нас свою Благодать.
Петро ГЛУЩЕНКО