Я хочу поговорити з тобою, мамо. Між іншим, говорити буду з надією, що ти чуєш. Ось вже рік твої очі з багатьох фотографій жалібно спостерігають за тим, як протікає життя на землі, яку ти так леліяла. Я розкажу тобі все, тільки ти спочатку сядь зручніше біля грубки, як раніше, притулись плечима до теплої кахлі, постав хворі ніжки на маленький стільчик, і слухай. Я хочу сказати вголос все, що не встигла раніше.

Багато разів намагалася уявити в пам’яті твій образ, який найперше запам’ятався мені. Я бачу вашу з батьком фотографію на стіні. Яка ж ти на ній красива! Скільки ж довелось перенести тобі, рідна, за своє життя! Ти в колгосп ходила, домашнє господарство вела, ткала, вишивала і чотирьох дітей ростила. Я пам’ятаю, як справно рухався серп в твоїх руках на житньому полі, а до сутінок тут вже стояла копа збіжжя. А безкрайній лан льону! Ти при пекучому сонці рівняла стеблинку зі стеблинкою і кожну заготовлену горстку льону зв’язувала перевеслом. А нам, маленьким помічникам, наказувала ховатися у холодку. Пам’ятаю, коли батько їздив на заробітки, ми самі косили сіно, згрібали і складали в стіжки. А пам’ятаєш, як одного разу стіжок розвалився? За тобою не можна було встигнути ні в якій роботі. Ти любила господарювати на землі до останнього. Навіть на піщаниках збирала хороші врожаї.

А як молоділа, коли народжувалися онуки! Вони до тебе горнулися як до найкращої в світі бабусі. Ти любила нас усіх. Як не було важко, ти не скривдила нікого. Ніхто від тебе ніколи не чув поганого слова. А твоя закоханість у квіти передалася мені. Здається, коли вони зацвітають, ти стоїш поруч зі мною і любуєшся їх красою, а разом з тим всеньким світом...

На старість ти залишилась сама — не могла покинути своєї домівки. А по телефону щодня ділилась прожитим днем, новинами села, статтями з районки. Ти її завжди виписувала і прочитувала повністю.

Не віриться, а вже рік, як згасла твоя небесна зірка. Підступна хвороба завдала удар у твій день народження перед самим Новим роком. А на святу Паску до останнього місця спочинку, де похована наша родина, тебе проводжало все село.

Матусю, ти не сумуй, бо рід твій продовжується. Незадовго після твоєї смерті народилася правнучка, яку ми назвали твоїм іменем — Софія.

Ти стомилась, мамочко? Приляж. Я не буду заважати твоєму сну. Вічному сну. Нехай буде святою пам'ять про тебе, мамо!

Надія Дмитрук

с. Щитинська Воля