VLUU L100, M100 / Samsung L100, M100

Лютим холодом війнуло тієї грудневої неділі: Ратнівщину облетіла сумна звістка про те, що у вічну тишу пішов Петро Антонович Домальчук, завідувач освітян, учитель учителів. Дуже важко не лише примиритися, а й усвідомити той факт, що цієї справжньої Людини поміж нас більше немає. Сповнений осяйної доброти та різноманітних творчих планів, — таким залишився він стояти на незданім рубежі любові…

Петро Антонович належить до тих великих достойників, яких знає і шанує кожен наш краянин. Він талановитий і мудрий керівник, подвижник на терені розбудови ос-віти району, самобутня творча особистість. Усіх, кому пощастило спілкуватися з ним, завжди вражали його шляхетність і толерантність у ставленні до оточуючих, захоплювали професійна сумлінність, невичерпний оптимізм і безмежна працездатність.

Є люди, що випромінюють сонячну енергію: не тільки світять, а й гріють усіх, кому поталанить потрапити під благодатні промені їхнього сяяння.

Є люди — янголи. Мало хто помічає крила у них за плечима, але всі, з ким вони поруч ідуть через життя, повсякчас перебувають під їхньою незримою опікою й обороною.

Для мене сонцем і янголом був Петро Антонович, дивовижна людина з незглибимо добрим і чулим серцем і ясною, чистою душею, різнобічно обдарований історик, учитель від Бога, мудрий заступник директора, делікатний, щирий друг і просто — споріднена душа. Тоді, у 1984 році, на березі нашої юності, ми вчилися жити по совісті, цінувати дружбу і шукати себе в собі. Тому я свято бережу в пам'яті хвилини, коли Петро Антонович просто няньчив моїх дітей, коли щиро зізнався, що закохався в дівчину, яка стала в майбутньому його дружиною.

Справді, Петро Антонович для багатьох був ковтком джерельної води із тієї життєдайної криниці, що дає людині силу і наснагу творчості. Мене завжди вражала його геніальна пам'ять. Він знав не тільки кожного вчителя в районі, а й знав кожну вчительську дитину по імені, де і як вона навчається.

Гранично самовимогливий і чесний. Попри всі життєві буревії, незгоди і труднощі, відстоював свої переконання твердо і міцно, відважно і невідступно. Сумно писати про гарну людину в минулому часі. Та хіба існує минулий час для тих, чиєї смерті серце не визнає? Не вміє жити в минулому серце. Значить, любов не минає. Вона триває. І тяжіє до вічності. Тому стоятиме вічно Петро Антонович на незданім рубежі любові, совісті і честі.

А для мене залишиться сонцем і янголом моєї вдячної душі. І поки життя не добіжить кінця, щодня у вранішній молитві проситиму в Бога Царства Небесного цій незрівнянно красивій, талановитій людині і, безперечно, близькому другові.

Ніна Самарчук,

учитель

НВК с. Річиця