Сьогодні День захисників

Держави нашої – Вкраїни.

Хтось нахлистався коньяків,

А хтось – та й не діждався сина.

Хтось добре випив і танцює,

Комусь – це привід погуляти.

А хтось у цей момент воює,

Когось чекає вдома мати.

Хтось в барі чарку піднімає

Із криком: «Слава Україні».

А скільки хлопців вже немає?

Ті рани ниють і понині.

Хтось вишиванкою прикрився

І тихо жде, що ж буде далі,

А хтось в молитві приклонився, —

І гірко глянуть на медалі.

Комусь у мозок б’є горілка

І дуже хочеться співати.

А хтось закурить. Як же гірко

На весь цей шабаш споглядати!

І перед тим, як відзначати

Це свято гордості і болю,

Ви не забудьте вшанувати

Тих, хто віддав життя за волю.

Тих, хто не словом, а на ділі

Вказав, як землю цю любити.

Хто б’є тепер ворожі цілі,

Щоб ви могли спокійно жити.

Тих, хто залишив там здоров’я,

Хто по ночах іще воює,

Для кого слово «Честь і Воля»

Іще по-справжньому існує.

Тож не соромте добру справу

І в наші душі ви не плюйте,

І не ганьбіть козацьку славу,

Бійців-героїв пошануйте,

Бо треба з себе починати

Любити Неньку-Україну,

А світлій пам’яті солдатів

Ви краще приклоніть коліно.

Невже минув вже цілий рік?

А все одно, неначе вчора:

Війна, Донбас і серця крик,

І віра – лиш одна опора!

І все, неначе уві сні:

Бліндаж, блокпості БТРи,

Сухпай, водичка у ціні,

І знову «шухер» в ДНРі.

Їх «гумконвой». «Аллах акбар!».

І знову бій. Стіною стати.

Лиш не полон. І страх, і жар.

Для цього в кожного граната.

І лиш молитва: «Сохрани», —

І голос матері почути.

— Мій Боже, всіх нас борони

І дай додому всім вернутись!

Так що ж це – сон чи наяву?

Усе минуло? Все це сниться?

Так! Я ще є! Я ще живу…

Я вдома… Та чому ж не спиться?!

Руслан МИРОНЮК,

учасник АТО

с. Річиця