Микола разом із товаришем заробили могорич. Степан запропонував зайти до хати, посилаючись, що дружини немає вдома, і спокійнісінько випити. Випили пляшку. Та що тої пляшки на трьох, а горілки більше в хаті не було. Але Степан все-таки заглядав в усі закутки з надією, що, можливо, ще десь знайде пляшчину — не знайшов. Та натрапив на настоянку, зроблену на горілці, якою дружина лікувалась. Тож запропонував хлопцям випити по грамів сто тої настоянки, але не більше. Бо ж хто знає, на яких травах вона, щоб де, бува, «дуба» не дати. По сто грамів було мало. Випили всю, не думаючи про наслідки. І, розуміючи, що вже більше нічого немає з випивки, хлопці розійшлися.  Подалися, хто куди. Микола — на ферму.

Розказував, що корівник чомусь хотів від нього утекти. То в одну сторону прямував, то в іншу, та ще й з вихилясами. Але від Миколи на втік, таки умудрився чоловік наздогнати його і увійти всередину. А що вже в корівнику робилося, обросло легендою.

Далі ж Микола зібрався додому.

— Йду, йду, — повторювали його розповідь в селі, -  аж бачу, моя хата попрямувала прямісінько на кладовище, яке майже поряд. Я за нею, а вона далі крокує, то вліво, то вправо трохи поверне, то потанцює, то на місці не стоїть. Все-таки наздогнав. А вдома, коли трохи отямився, бачу, наді мною теща з книгою якоюсь у руках, жінка свяченою водою кропить. Вичитку робили... від біснуватості. Е, думаю, подуріли жінки, треба йти. Беру чоботи, щоб взутись, а вони не даються в руки — хутчій через вікно, і знову прямо на кладовище подалися. Я за шкарпетки, думаю, хоч їх одягну. А вони й собі через вікно з хати втекли і на кладовище попрямували. Е, то щось не те. Думаю, все — вистачить. Раз чоботи із шкарпетками з хати втікають, то й мені пора. Тож і я хутчій босоніж через вікно – та й тою самою дорогою – на... кладовище.

І сміх, і гріх, можливо, й недостовірно, але таке було. І того чоловіка згадують не раз у селі, особливо, коли настоянку бачать, або заправлену горілку хтось пропонує. То, чи, бува, не з  дурманом, жартома перепитують. Та й Микола, особливо, коли вип’є, розкаже, як настоянку на дурман-зіллі пив і на деякий час втратив голову, зовсім здурів, добре, що відпустило, що повністю з розуму «не з’їхав».

Валентина БОРЗОВЕЦЬ