(Жарт-небилиця)

Йван Баласт — хлопець хороший! На виду щасливий, завжди чесний, тільки кістка правої руки переламана і серце трохи барахлить. Серце — то ще змалку, а от кістка...

Діло було так: вирішив Іван на тиждень вибратися в туристи. Поїхав у Англію. Пробув там шість днів, життя — масло. На сьомий, з самого ранку, десь о годині 5, (як звик в селі), встав, одягнувся, вмився, з'їв хліба з сіллю та вирішив іти на вранішню прогулянку, а точніше, на пробіжку.

Біжить парком.

Біжить парком, аж чує, щось маравкає. Обдивився по всіх сторонах – нікого. Дивина! Побіг далі, а щось маравкотить ще дужче. Знов зупинився, прислухався — звук доноситься десь зверху. Підняв голову – а то кошеня сидить на дереві і верещить. Чого ж йому там дарма сидіти? Жаль Іванові стало маляти, дуже нагадувало воно про власного кота, якого в дитинстві одним пострілом з рогатки – наповал. Сумління замучило. Та й героєм захотілось стати. Поліз...

Заліз на вершечок і повернув на гілку, на якій сидів розповсюджувач вереску. Кіт був уже близько, майже в руках, та, напевно, злякався Івана і пішов вперед. Іван за ним. А він далі. Хотів Іван за ним, та почув дивний звук — якесь тріскотіння, здогадався — гілка, та було вже пізно... Гілка відділилась від дерева. Але чомусь кошеня тепер не боялось Івана, а саме на нього скочило. Гілка впала, і всі, хто на ній знаходились, — разом з нею.

... Лежить гілляка, на ній розпластався Іван, а на його обличчі – кошеня.

Ось, що може трапитись за кордоном...

А руку він зламав у аеропорту: посковзнувся, впав, проснувся – гіпс…

Інна МАТВІЙЧУК

с. Самари-Оріхові