2 лютого перестало битися серце хорошого нашого односельчанина Михайла Васильовича КУЦЕВИЧА.

Люди молилися за нього, та дива не сталося. Звіряча рука позбавила його життя. Жителі села й досі задають собі питання: «За що?»

Забрали в батьків їхню кровиночку, не дали благословити привести невісточку в хату, діждатися внуків.

Плакало все село на похороні Мишка. Не соромились сліз старші чоловіки, молоді хлопці, дівчата.

Від домівки до храму, далі до кладовища несли труну з тілом на руках, дівчата встеляли дорогу квітами.

Мабуть, не було такої оселі в селі, щоб хтось не вийшов провести в останню путь до місця вічного спочинку свого односельчанина. От тільки жодна душа не приїхала з тих, хто того святкового вечора, 19 січня, добирався тими злощасними бусами до гутянців на такий «подвиг». Не приїхали, не прийшли, щоб побачити нестерпний біль, нестерпні муки батьків, родини.

Журилося небо, що в цьому жорстокому, земному житті від свавілля людської подоби загинув хороший молодий хлопець.

Принишк вітер, щоб не сполохати вічного сну Михайла, тільки милосердне сонечко старалося освітлювати шлях до Царства Божого. А на кладовищі ділили весільний коровай…

Гутянці просять в Бога, Матінки Божої, щоб дали сили батькам, родині витримати таке горе. Віримо, що біля могилки Михайла завжди будуть зупинятися люди з хорошою душею, хорошими споминами про нього.

Рада ветеранів с. Гута