У свої двадцять два роки Олександр не розважається із друзями до ранку, не зависає по барах, дискотеках, як більшість його однолітків. Після смерті мами, яка рік тому від важкої хвороби відійшла у Вічність, оформив опіку над своєю меншою сестричкою, обзавівся ще більшим господарством, влаштувався на роботу до фермера. Сто шістдесят голів великої рогатої худоби на його обслуговуванні, а вдома корова, двоє коней, свині, різне птаство, сім гектарів зернових, два гектари картоплі та ще різна городина. Усьому намагається дати лад, здавалося, у непосильній, як для юного хлопця роботі.

Сестричка уже закінчила дев’ятий клас – неабияка у брата відповідальність за неї. У мудрих порадах і розраді зростає справжня красуня. Шкода, що не можуть із дітьми розділити радість сьогодення ні тато, який уже десять років, як залишив цей світ, ні мама. Тільки старшу доньку вони  благословили на одруження,  а Олександр, у такий важливий для нього день, із своєю молодою дружиною стояли, схиливши голови, над їхніми могилами.

Олександр і Неля однолітки. Бог звів їхні долі в одну, бо вони щиро покохали один одного. У колі найближчих друзів, рідних відбулася невелика вечірка і почалися для молодят будні. Звичайно, було не без засторог і запитань, таких як : «А чи не боїться Неля виходити за такого роботящого хлопця, бо ж і їй доведеться неабияк працювати?» Олександр тільки посміхався,  бо ж знав, напевне, і відповідав, що не білоручку бере. Без заздрощів, із посмішкою одна з кращих подруг сказала, що Нелю вона того дня віддала у добрі руки. Справді у добрі – береже  і цінує Олександр свою дружину. Застерігає її від надмірної роботи по господарству, бувало, й посварить, бо ж Неля бачить, що йому важко одному з усім справлятися і прагне допомагати, а вона, ой, яка беручка до роботи. Приходила проти його волі на ферму годувати худобу. Заборонив, тож здебільшого його дружина виконує тільки хатню роботу. Із старшою сестрою, яка живе у місті, та з меншою, яка живе з ними у батьківській хаті, відразу порозумілися та стали подругами. Вони бережуть родинний затишок, світлу пам’ять про батьків, які могли б  тільки гордитися такими дітьми, а згодом тішитися  внуками. Та, на превеликий жаль, не судилося їм побачити, як проросли зерна любові та добра, які посіяли вони ще за життя у душах своїх дітей.

Леся ГРІНЧУК