Нещодавно у Броди переїхала з Одеси сім’я Тетяни та Якова Ятчуків. І не встигли ще до кінця господарі обжитися на новому місці, як їхнє обійстя стало перетворюватися у щось неймовірне. За новеньким акуратним парканом невелика продовгувата хатина, навколо – квітники з нетрадиційними для нашого регіону квітами, праворуч від хати – садок, а поміж молодими деревами – вузенькі грядки, щедро засаджені овочами, теплички. Хатина доволі стара, колишньої побудови, але і знадвору, і всередині кипить робота – ремонтують, лагодять, замінюють на нове, окультурюють старе.

Яків Адамович гостинно запрошує у, як він каже, «Шевченкову» хату. І вона дійсно чимось нагадує старовину. На стінах висять неймовірної краси вишиті картини. На вікнах – ящички, горщики та стаканчики з розсадою перцю, баклажанів, огірків, кавунів. А все це – справа рук господині – надзвичайно привітної, щирої і головне – з добрим серцем, щирою душею і «золотими» руками Тетяни Володимирівни. У коридорі в коробках (ще не всі речі знайшли свої місця, бо ремонт не завершений) складені шедеври Тетяни Ятчук – відерця, кухонні дощечки і навіть умивальник, оздоблені технікою декупаж. Тут хочеться бути, набиратися досвіду не лише щодо садівництва, городництва чи господарювання вдома, але й просто життєвої науки добра.

20 РОКІВ  ПРОЖИЛИ

В ОДЕСІ,  ВИРОСТИЛИ ДІТЕЙ  І  ПОВЕРНУЛИСЯ

В  БРОДИ

16-річний Яків після закінчення школи пішов навчатися на слюсаря у місто Токмак Запорізької області. Після здобуття диплома з відзнакою повернувся у Броди, де народився і виріс, але через деякий час пішов у світ заробляти на хліб самотужки, бо сім’я у батьків була велика – вісім дітей. Потім одружився. Народилося двоє дітей – донька Таїса і син Ілля. Працював на різних роботах – був механіком, слюсарем, будівельником, бригадиром. Посміхаючись, чоловік каже, що освоїв майже все, окрім медицини та авіації. Але життя з дружиною не склалося. Вони розлучилися. Син Ілля залишився з батьком, а донька – з матір’ю.

Життя Тетяни теж не було простим. Вона виросла на Миколаївщині у сім’ї сільських трударів. Змалечку знала, як давати лад господарству – батьки утримували і корів, і свиней, і кіз, і коня. Прикипіла душею до землі. Вийшла заміж. Народила доньку Олену. Через певний час вони з чоловіком розійшлися. І треба ж було зустрітися двом одиноким людям! 9 років різниці у віці ролі не зіграло. Тетяна та Яків побралися, стали жити разом в Одесі. 20 років вони прожили у великому місті. Коли одружувалися, їхнім дітям Іллі було 13 років, а Олені – 11. Але Тетяна і Яків з великою повагою ставляться до дітей один одного, дбають про них, як про рідних.

Ятчуки розповідають, що ще двадцять років тому вони мріяли, коли виростуть діти і підуть у світ, залишити шумну Одесу і переїхати у село. Але більше схилялися до того, що це буде на Миколаївщині. Та якось Яків дізнався, що неподалік від його сестри, яка живе на Заболітті (частина Бродів), померла жінка і її хату продають. Захопився ідеєю купити її, але коли приїхав до батьків, то пригадав, що колись, коли він був іще зовсім молодим, бабуся залишила йому у спадок свою хату. Її певний час використовували як молитовний будинок, але коли збудували нового, хата залишилася пусткою. За роки заросла бур’-янами і хащами, але вона все-таки була.

Тетяна Володимирівна каже, що спочатку думала, що чоловік трохи натішиться і йому відляже, а він почав ремонтувати будинок, вкладати в нього гроші. Стало зрозуміло, що це те місце, куди хоче повернутися Яків. Вона й не перечила. Зрештою, приїхала у Броди першою. Ось уже третє літо зустріне вона на Волині. А Яків остаточно переїхав на свою малу Батьківщину лише цієї весни.

Діти розійшлися по світі. Таїса з чоловіком і дітьми Ванессою, Веронікою і Валентайсом живе у Женеві (Швейцарія), Ілля – в Одесі з дружиною та донечкою Маргариткою, а Олена з донькою Варварою невдовзі переїде до чоловіка – поляка Кріса – і мешкатиме подружжя у місті Хайнсберг у Німеччині. До речі, Варя, донька Олени, цьогоріч закінчила перший клас у Бродівській школі. Весь рік прожила тут із бабусею і село дуже облюбувала. Тетяна Володимирівна зізнається, що внучка усім серцем прикипіла до Бродів. Каже, коли вони їздили в Одесу погостювати, то вона не могла дочекатися, коли ж повернуться назад, і була дуже щаслива, що вже приїхала додому, у Броди. Та й сама Тетяна вже настільки звикла до сільського побуту, що місто її втомлює. Єдиний недолік – всі друзі і родичі (дорогі її серцю люди) залишились на Півдні України.