Якщо людина зарекомендує себе як прекрасний спеціаліст, то реклама вже не потрібна, її знайдуть і на новому місці. Саме такою людиною є Ігор Мончко — майстер з ремонту взуття, який працював раніше у Ратному, а потім і дотепер у Забродах. Кажуть, що до нього мішками взуття носять і привозять клієнти не лише із села, в якому працює, а й з навколишніх, навіть з Ратного.

Ігор Ярославович зростав у Луцьку, та частково дитинство його проходило у мальовничих Мельниках-Річицьких, звідки родом мама. У селі йому було, як у раю. І тільки канікули, тільки можливість поїхати до дідуся з бабусею на вихідні — Ігор уже в дорозі. А як підріс і прийшла пора в армію йти, не шукав шляхи, як то її минути — пішов на військову строкову службу, як і годиться чоловікові. Служив у Криму. Видно, сподобалось бути військовим, бо поки служив, навчався на мічмана у військово-морському технікумі радіо-зв'язку у Києві. Але не судилось. При розвалі Радянського Союзу потрапив під скорочення. Дослужував строкову службу у Дніпропетровській області, у танковому полку, де й залишився за контрактом. А далі – дорога додому. Ігор ніколи й не сподівався, що стане чоботарем. Та саме ця спеціальність припала йому до душі найбільше, і тепер він нізащо не поміняє її на жодну іншу.

Розпочалася чоботарська справа Ігоря Мончка у Луцьку, де влаштувався на роботу продавцем взуття. І вже тоді відчув, що кортить дізнатися все, що пов'язане із взуттям: склад взуття, види шкіри, підошви, способи пошиття тощо. А далі доля закинула у Ратне, у майстерню з ремонту взуття, що була по вул. Першого травня, де господарював уже нині покійний Олександр Григорук.

Тоді мало що не всі торували дорогу до цього павільйону, бо тут завжди виконувати свою роботу якісно і надійно. Ігор Ярославович відразу в очах клієнтів був відповідальним, старанним, надійним, людина, яка ніколи не підведе і не допустить халтури. Всім було зрозуміло, що він майстер від Бога. І яке було розчарування, коли ця майстерня припинила своє функціонування. Та хто найбільше довіряв Ігорю Ярославовичу, знайшов його і у Забродах, де він разом із сім'єю придбав житло й осів для постійного місця проживання.

Його майстерня у Забродах в центрі села, у колишній хаті колишнього священика місцевого храму. Саме він і благословив Ігоря й надалі робити людям добро.

— Я й тепер читаю багато літератури, шукаю в Інтернеті все, що пов'язане з чоботарською справою, — розповідає Ігор Ярославович. — Це мені цікаво. Таким чином удосконалюю свою роботу. Вивчив не лише склад взуття, види шкіри і як вона вичиняється, підошви, а й клею, та ще й шевську справу знаю. Все від А до Я. Але для того, щоб пошити взуття, потрібне відповідне обладнання, яке дороговартісне і якого у мене поки що немає, але планую придбати. Якщо потрібно замінити підошву, верх чи низ чобота, це зроблю легко — для цього обладнання маю. Беруся за всю роботу, яку пропонують клієнти, і завжди стараюся виконати на совість. А як виконаю, телефоную, аби приходили і забирали відремонтоване взуття.

Ігор Ярославович займається чоботарською справою у Забродах вже десять років, а всього його стаж з ремонту взуття — шістнадцять років. Його майстерня, можна сказати, переповнена взуттям. У найбільш напружені дні за вірного і надійного помічника у нього дружина Людмила Миколаївна, яка готує взуття для ремонту. Робочий день майстра, хоч і нормований, та по правді, дотримується він робочого розпорядку рідко. Приходить на роботу вчасно, та ось невчасно зачиняє свою майстерню.

— Люди просять зробити терміново. Не хочу їх підводити, тож і до 8 години вечора інколи засиджуюсь за роботою. Робота нелегка, та ще й шкідлива для здоров'я, але я люблю її. Поміняти на якусь іншу не хочу. І на сезонні заробітки не хочу їхати, бо таким чином підведу своїх постійних клієнтів, а втрачати імідж не хочеться.

У селі і в окрузі, а це села Лучичі, Якуші, Річицька округа, Межисить, Підгір'я і навіть Ратне, про Ігоря відгукуються тільки добре: совісний, відповідальний і ніколи не зробить абияк.

І все-таки приємно, коли людина віддається роботі сповна, тоді їй і віриш, і довіряєш, і надієшся на неї, знаючи, що не підведе. У цьому забродівцям та іншим клієнтам чоботаря, можна сказати, поталанило.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Заброди