Все-таки часто зустрічаються люди, про яких можна сказати, що мають талант у чомусь від Бога, знайшли його у собі, не знехтували, не махнули рукою, а підхопили і розвивають далі, та ще й передають своїм дітям.

Микола Старушик, який проживає у невеличкому селі Вужиськ, напевно, народився з талантом столяра. Та після закінчення школи дорогу у самостійне життя вибирав іншу. Пропрацював у місцевому господарстві трактористом вісім років, а потім стільки ж років у Замшанівському лісництві, а далі, як каже, життя змусило столярувати. Та якби хисту до праці із деревом не було закладено в душі, то й столяр був би з нього нікудишній. А з цією справою він знайомий з дитинства. Батько його Адам Омелянович все життя столярував. Микола добре знає й пам'ятає, що в їхній хаті всі столи, стільці і стільчики, тумбочки були зроблені батьком. І його столярні вироби ще й зараз зберігаються у старенькій хатині, як пам'-ять про батька, про його справу. Він був знаним і славився на всю округу не просто як столяр, а як неабиякий майстер з будівництва будинків. Разом з бригадою не одну й не десять хат звів у своєму селі і в інших, які стоять ще й понині.

— У сім'ї я був найменшим. Тато помер, коли я ходив у дев'ятий клас, — розповідає Микола Адамович. — Залишив він після себе різний інструмент, яким тепер мало хто користується, бо приходить у життя нове, удосконалене, зручніше. Тоді, дивлячись на той інструмент, захотілося й собі спробувати щось зробити. Стіл — найперший мій столярний виріб, а далі для себе зробив ліжко. Це ще поки юнаком був, до армії. А прийшов з армії, одружився, стару дідову хату добудував, переобладнав. Разом із тестем, також столяром, поробили вікна і двері, дещо інше. Тепер у нашій хаті столи, стільці, тумбочки, вішалка, всі ліжка, які є, то мої вироби.

Миколу Адамовича застала якраз за столярною роботою. У облаштованій столярні він працював зі старшим сином Максимом. Хоч і спить Максим на ліжку, зробленому татом, та хочеться зробити своє. Робота йшла до завершення. Ліжко неабияке: велике, сучасне, із трьома шухлядами, та ще й навіть буде з кованою вставкою на билі. Правда, вони не ковалюють, а замовили ковані деталі в іншого майстра. На мою думку, ні ліжка, ні інші вироби Старушиків нічим не поступляються заводським, я б сказала, що ще кращі, бо надійніші.

— Зразок ліжка ми взяли в Інтернеті, — розповідає молодший столяр. — Та й все інше, що робимо, беремо з Інтернету. Щось добавимо, переробимо, вдосконалимо. Думаємо на-віть зробити гарнітурні стінки в кімнати. Але немає для цього відповідного обладнання. У подальшому плануємо його придбати.

Поцікавилась у столярів, яким інструментом працюють, чи мають все необхідне для роботи?

— Дещо придбали, а дещо зробили своїми руками, — говорить Микола Адамович. — Можна сказати, маємо майже все необхідне обладнання для столярування.

Зробити обладнання своїми руками, думаю, далеко не кожен зможе. Але Старушикам знову ж допомагає Інтернет та бажання, а ще практичні знання. Максим за спеціальністю електрик, електромонтажник. Юнак, як і батько, й не мріяв бути столяром. Але життя веде своєю дорогою. Столярна справа йому до душі. За що не береться — все виходить добре. Все-таки бути столяром, видно, закладено в крові їхнього роду. Від діда йде робота, а, може, і від дальших предків…

До столярування тягнеться і найменший син Миколи Адамовича Олексій, який ще дошкільня, та він любить зайти в майстерню, ще й роботу просить йому дати. І ні батько, ні старший брат хлопця не гонять зі столярні — хай привчається.

А ось уже жіноча половина сімейства тягнеться до іншого прекрасного, більш тоншого і чарівнішого. І господиня, і донечка — рукодільниці. Тетяна Миколаївна любить вишивати, а донечка Марія, яка нині здобуває вишу освіту, малює, робить чудові, неординарні картини із природних матеріалів.

Це як хобі сім'ї Старушиків. А так живуть та господарюють вони, як і всі селяни. Раніше то по сезонних заробітках їздив господар, тепер уже рідше. Придбали два трактори, комбайн, мають три корови, свині, кури. Сіють, садять, продають. А оце купили саджанці малини й посадили її на 30 сотих з надією, що будуть мати вигоду. У селі жити – треба шукати, як вижити, як заробити на хліб і до хліба.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ

с. Вужиськ